Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Грушевський Михайло Сергійович

¹³) Стародубського війта Желябужский питав: “Чи відомо вам, з якої причини Антін пішов з військом до Ракоція і пощо воюють спільно з шведськими людьми?” Війт сказав: “Ми думали, що пішли вони з царського наказу, а тепер від торгових людей чуємо, що Ракоцій воює Польщу, бажаючи стати королем у Польщі, а козацьке військо помагає йому, щоб він був королем, і ми самі не знаємо, як се розуміти: козаки присягли государеві, а служать Ракоцієві й йому добувають королівство. Ми ж чули, що Польща хотіла бути під государевою рукою, а тепер до нас безнастанно приходять листи від гетьмана Б. Хмельницького з наказами, щоб городи укріпляти і запаси запасати; ми вже купили пороху 270 пудів і більше купити не годні, а від кого кріпимося, не знаємо. Присягали государеві, а володіє нами гетьман, і ми вже від їх володіння загибаємо (“и нынЂ мы от их володЂнья в конец погибаем”-“их” се очевидно про козаків, старшину). Чекаємо як милости від царя-його воєводів (“а ожидаем де милости мы от государя воевод”). Коли ж сеї

милости не буде, і воєводів він нам не пришле, то ми від гетьманського володіння пропадемо до решти, а і государеві від нього добра не буде” (с. 1240).

Безсумнівно, такі незвичайні балачки були викликані, наведені з боку Желябужского, так само як і записані ним оповідання київського протопопа (с. 1255): “Козаки з Антонового полку їдуть до дому і так говорять про Антона: “Хочуть нас поморити! Шукав (Антін) королівства Ракоцієві, а завів його в такі місця що й сам попав у неволю. Ми з ним ходили, думаючи, що то за государевим указом, а як довідалися, що се Антін здобуває королівство Ракоцієві, ми від Антона роз'їхалися. І тут у війську козаки говорять: “Без государевого указу на війну не підемо”.

Ніякого оповіщення в Антоновім війську, що се похід своєвільний, не могло бути зроблено. Мусимо вважати всі такі інсинуації за результати аґітації Желябужского. Він записував відгомони того, що сам пускав, прибільшуючи і роздмухуючи те що йому було потрібно.

Поведінка Желябужского взагалі була настільки незвичайна і підозрілива, що викликала глузування. Стародубський писар Михайло, проважаючи його з міста сказав йому: “Чого ти їдеш до Ракоція нашими городами, а не навпростець?” Желябужский відповів: “Їду тому, що Ракоцій на війні, де його довідуюся, туди й їду”. Писар на се відказав: “А ми думаємо, що ти сею дорогою їдеш не для Ракоція, а рахуєш козацьке військо і оглядаєш городи, наскільки вони забезпечені. І туди їдеш на те, щоб військо зрахувати. А там з самим тільки Антоном війська 350 тисяч”. Желябужский став сваритись: “Що ти, писарю, говориш неподібні річи. На що б вел. государеві в своїй державі посилати потайки рахувати військо і доглядати городових укріплень? Як йому буде потрібна перепись козацького війська і городових укріплень, він пішле не потайки-військо переписати і укріплення оглянути. Пощо ти се говориш?” А той сказав: “А се говорю жартуючи з тобою” (“с тобою издЂваючись”)- с. 1240-1.

¹⁴) “Первые бунты зачелись в войскЂ от посланца цар. вел. от Ивана Желябовского, как посылан был к РакоцЂ”-Акты Ю. З. Р. IV с. 126.

¹⁵) Акты Ю. З. Р. с. 713-сей лист гетьмана наводимо нижче; пор. XI с. 758- листи Виговського до Матвеева.

КАМПАНІЯ РАКОЦІЯ-ЖДАНОВИЧА В ЛЮТІМ-КВІТНІ: ДОСИТЬ СПРИЯТЛИВІ ПОЧАТКИ-ГАЛИЦЬКА ШЛЯХТА ЗАЙМАЄ НЕЙТРАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ, АЛЕ ЛЬВІВ ПОСТАВИВСЯ ВІДПОРНО, ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО ЛЬВОВА 9 (19) БЕРЕЗНЯ. ОПЕРАЦІЇ ПІД САМБОРОМ І ПЕРЕМИШЛЕМ, РЕЛЯЦІЇ ШТЕРНБАХА, СПОЛУЧЕННЄ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА З РАКОЦІЄВИМ І МАРШ НА КРАКІВ.

Кампанія в Польщі-Литві в сім часі-в травні-червні-пішла так хаотично і безрезультатно, що справді нічого мудрішого не можна було видумати як тільки чим скорше її припинити. Всі ілюзії, які хто небудь міг мати що до її перспектив, в сім часі вже розвіялися безповоротно.

Початки виглядали сприятливіше. Ґрондский, що був учасником кампанії-висланий від Ракоція з Кеменем разом з другим ще шляхтичем, Казановским, щоб робити настрій між шляхтою, пише що се йому вдалося: галицька шляхта мовляв обіцяла держати нейтральність супроти Ракоцієвого походу і провіянтувати його військо, коли він не буде змушувати щоб йому присягали, і запевнить їй безпечність і незайманість. Ракоцій, каже він, прибувши до Синовідська, дуже тішився з таких приязчих відносин між його військом і місцевою шляхтою. В Стрию в перших днях лютого він видав нові відозви до шляхти і військових польських, закликаючи їх вступати до його війська, обіцяючи недоторканість усім, хто йому піддасться, а Кеменя з тими ж Ґрондским і Казановским-додавши їм іще Станіславского, хоружого галицького, що пристав до нього, він відправив під Львів-прихилити Львовян на свій бік ¹). Вони повезли з собою листи Ракоція до шляхти зібраної у Львові і до львівського маґістрату-з закликом прилучити свої зусилля до Ракоцієвих заходів “коло відродження Річипосполитої”, уставлення в ній ладу і спокою. З лютого Кемень з компанією стали під Львовом і Станіславский взяв на себе ролю посередника, використовуючи свої знайомости і звязки ²).

Ґрондский-котрого жінка пробувала тоді у Львові, привів до малого з'їзду представників обох сторін на львівськім передмістю. Але і шляхта, а ще більше маґістрат поставились дуже ухильчиво, не хотячи нічим підтримувати претенсій Ракоція, і тільки дбали, щоб тим часом забезпечити свою околицю від руйнації. На докори Ракоція, що вони досі не зазначили свого становища, вони виправдувалися, що досі не знали нічого про його пляни і наміри і просять лишити їх на нейтральній позиції щоб приставши до нього не накликати репресій з боку Яна-Казимира і його союзників-Москалів. Так писала більш опортуністично настроєна шляхта, маґістрат же ще більш безоглядно маніфестував свою вірність Яну-Казимирові,

і в такім тоні відписав 6 лютого. До Ракоцієвої кватири були вислані делєґати на переговори від шляхти і маґістрату, просячи відвести військо від міста і лишити його в покою. Вони привезли від Ракоція умови перемиря: Львів мав відкрити вільний приступ до себе уповаженим від Ракоція особам, також семигородським купцям і негоціянтам, а противників Ракоція нічим не спомагати, їx війська до міста не приймати і т. д. ³). На се вислано знову ухильчиві відповіді, з датою 16 лютого, між инш. шляхта просила вибачення за спізнену відповідь, виправдуючися тим, що переїзд дорогами став небезпечним через козацькі насильства (ob diversas insolentias Kozakorum)-їх напади на шляхетські і церковні маєтки ⁴); саме в тім часі, 10-12, вони проходили повз Львів, і 12-13 зійшлися під Стриєм з Ракоцієм ⁵). Тому що Ракоцієві хотілось кинути всі сили на Краків і він не міг відділити більшого війська для облоги Львова, йому прийшлось вдоволитися сею чемною фразеольоґією і відповісти рівно ж чемними фразами-висловами надій, що Львовяне своєю поведінкою оправдають показану їй ласку-відведеннє війська від міста і т. д. ⁶). Військо ж зводилося тому, що було потрібне для походу на Краків і лишати його далі в такій ізольованій позиції було небезпечно: король польський і гетьмани старалися підтримати свою східню базу, і Ракоцієві слати сюди військо або лишати під можливий удар невеликий відділ було нерозумно.

Яких небудь заходів коло приведення Львова і тутешнього краю в залежність від козацького війська з боку Ждановича або Зарудного досі незвісно. Гетьман попробував своїх впливів. 9 (19) березня вислав він до Львова свого фінансового агента Тодоса Томковича з листами до маґістрату від себе і від Виговського. Гетьман і писар радили львівській громаді не вповати на теперішню ситуацію і не забувати показаної свого часу науки, инакше сказавши: не легковажити собі патронату Запорізького війська (для прикладу нагадували Старий Бихів, що як тримався, а таки мусів піддатися козакам):

“Не зрікаємось раз обіцяної вам приязни”-писав гетьман-“навпаки, тим певніше її тримаємо, що маємо зчаста відомости про добру охоту ваших милостів до нас. Бо таки й справді годиться, щоб за зичливу прихильність, показану в обставинах небезпечних і дійсно таки відстражданих, і за заслону від явної загибелі ті що приймають добродійство відплачували найщирішою вдячністю тим що їм те добродійство показали. Нагадуємо і вам, аби памятали нашу приязнь і не давали себе звести ніякими аплявзами щастя і його оборотами: відміни як у місяця, так і у фортуни часті, а ви майте перед очима, що ми пильнуємо цілости вашого міста завсіди, і запобігаємо тому, щоб в. м. не терпіли ніяких інфестацій від чат і від головного війська нашого. На се ми звернули увагу і недавно висланого полковника Антона, аби так військо своє стримував, аби найменшої кривди в. м. не сталось не тільки від війська Запорізького, але і від війська князя Ракоція, з котрим сполучені наші гадки і наша сила ⁷). Тому радив би зчаста приглядатись нашій охоті до вас і мати на увазі Бихівську фортуну. Але як рівняти простий і грубий нарід з людьми полірованими й освіченими! ⁸). Ми про вас инакшої гадки і певні, що ви зіставатиметесь в однаковій мірі зичливости до нас. А про наш невигаслий афект до вас доручили ми розповісти вам п.Теодозію, слузі й екзакторові нашому. Бажаючи і т.д.” ⁹).

Виговський теж нагадував колишні послуги і радив не покладатися на змінливу фортуну. Застерігався, що не думав, аби такі статочні й мудрі люде як львівські маґістратські дали себе провадити як малих дітей,-але все таки вважав потрібним пригадати їм потребу обережности і розваги,-а з рештою відсилав до устних представлень Томковича.

Було таких листів мабуть і більше-до Львовян і до инших міст. Кушевич заховав листа Виговського писаного до нього приватно, 10 (20) березня. Просив “показати приятельське серце тому Теодозію, що їде в справах наших військових і в деяких приватних” і передати через нього якийсь дзиґарок відданий у Львові для направи-“коли вже вийшов з рук ремісничих” ¹⁰). Охоронний лист для Львова, котрим мав Томкович похвалитися перед маґістратом, виглядав так:

“Богдан Хмельницкий гетман з войськом й. ц. пресв. в. Запорозким-ознаймуємо тим писанєм нашим кождому кому о тим вЂдати належить, а меновите пану Антонови наказному нашому и при ним будучим полковником, осавулом, сотником, атаманом і залогам по мистах будучим: старшим і черни войска нашого Запорозкого і всему нашому товариству.-Иж якосмы през першоє постановенє року прешлого мисто Львов зо всими обивателями взяли в свою оборону, обЂцуючи их-поки бы вирне и ведлуг слова ку нам преречоного ся заховывали, од вшеляких так своєго яко и обцых войска наЂздов заступати так і тепер сурово приказуєм, абы ся жаден так з пЂших яко и Ђздных не важил набЂгати, любо произдом якимкольвек способом ани в домах шарпал. Але овшем абы ся з людьми миста Львова як з власными нашими обходили, де вшелякого гандлю и купецтва (не) чинячи перешкоды.-Иначей гдыбы хто мал з ними постутовать над выразноє наше розказанє, и тоє было до нас донесено,-сурово таковый кождый без фольги и одпусту караны будет ведлуг заслуги и учинку своєго-бы теж и на горло” ¹¹).