Історія української літератури. Том 6

Грушевський Михайло Сергійович

Коли їм того не стид і не страх, то нам з того великий жаль і образа: що наш шляхетний нарід по всіх, де він знайдеться, повітах таку велику і гонорові нашому шкідливу обмову, котру трохи нижче вельможності вашій виложимо, без усякої вини поносить. Чи ж можемо не мати з того великого жалю і образи? Нинішній час знає, що то брехня, але будучі часи щоб того не мали за правду!

Нарешті ті шкідливі нашим свободам і вільностям інтриги й замисли відступників наших підкопали право, надане народу руському — не просто русі, але спеціально русі грецького набоженства, що під послушенством грецьким, що про нього король Август говорити рачить: "До того обіцюємо і обов’язуємось: всіх князів землі руської, обивателів і

потомків їх, як римського, так і руського закону, так як від предків своїх і до нинішнього часу були, далі заховувати їх відповідно чесності і гідності, з нашої волі, призначати їх на уряди замків, держав і дворів наших і до лавиці ради нашої (сенату) як і інших, так і людей шляхетського народу руського допускати". Оце вічне право наше, мовимо, злосливі практики відступників наших підкопали, так що коли тепер про якийсь уряд шляхтичеві — русинові старої релігії грецької йде, то питають, чи він уніат, чи ні. А затим не то що до лавиці прибічної ради пана нашого (на котрій багато їх наші очі бачили, а тепер не бачимо ні одного), а й до якого-небудь уряду земського або замків і держав приступ не легкий, так що здається нам — відсунено нас через тих шкідливих нам відступників від бенефіцій власної нашої вітчини!

Чи то не біль, не образа, ясний сенате, і не має то синові вітчини, шановному чоловікові, боліти? А ці автори "Протестацій" — як ті, що б’ючи питали: "Вгадай, котрий тебе вдарив" 1, — ще нас питають у своїх образливих питаннях, що нас болить? Що нас ображає? Чим ми тривожимося? Не хочуть бачити — справді маючи засліплені очі. Нам болить від тої безбожно видуманої, піднесеної і розширеної обмови" (передрук, с. 248-252).

1 Говориться про вояків, що знущалися з Христа.

"Якого ж спокою в руськім народі можна з того сподіватись? Чи то з одним чоловіком справа? чи з одним містом? з одним повітом? Правда з одним народом руським, але з людьми в своїй православній вірі такими щирими, що скоріше вмерти за поміччю божою згодимось, ніж дану нам віру з грудей наших видерти тим нашим відступникам дозволимо!

Але що то, ради Бога, за розсудок? що за розум? що за план?

Чи ми не в своїй вітчині? чи не під християнським паном? чи ми невільники?

Кільком людям хочеться над руським народом того доказати, чого над ним ні один монарх, за поміччю небесного, доказати не міг би!

Міг би знущатись над тілом, кров його розливати, але віру у нього відняти — ніколи жоден не зміг! Кров християнська, для Бога пролита, — плодовита! Зароджує, вирощує, ростить і в досконалість приводить, цвіте й овочі дає — св. мучеників, котрих мала праця велику заплату, короткий труд, вічний спокій в нагороду одержує.

Чи ж нам іде о маєтність? о здоров’я? о життя? чи про якесь інше минуще добро? О віру йде, о душу, о царство небесне! Через те мовимо — приведуть нас до того, що дамо кров свою пролити, ніж від святої віри, що зі Сходу до нас чудесно завітала, нас відведуть!" (с. 254 — 6).

Брошура викладає, в чому сталася кривда через унію, — порушення давнього порядку (пор. сказане в "Протестації" 1621 р.), що давніше руська шляхта, мовляв, презентувала королеві кандидатів на владицтва 1, а король вибирав з них одного кандидата і подавав на благословення патріархові, тепер король сам вибирає кандидатів і подає на затвердження папі. Але перехід кількох владиків під послушність пап і не може, і не повинен порушити цього одвічного порядку:

1 В т. V, с. 94 і д. я пояснив, що це не була старинна практика, а новоутворена обставинами XV—XVI вв. і впливами таких взірців, як чеська народна церква, організації протестантські і под.

"Чи не був вигнаний Брут, каже один, чи не був прогнаний Еней? З його вигнання, одначе, не виродилася троянська благородність! Відступив Рогоза, відступив Потій, відступив Руцький — вирікшися свого властивого пастиря

патріарха константинопольського: чи це їх відступство може нарушити право єпископів і митрополитів, що по них наступають? Через тих кількох людей, наших прав зневажників, невже справедливо буде ламати і в ніщо повертати наше право презентації, що від королів польських має йти до патріархів константинопольських так, як то воно привілеями й присягою (королівською) затверджено і самим звичаєм і практикою скріплене. А далі й віру нашу грецьку (ламати)? Не думаємо, щоб того хотів, і не дай того, Боже (с. 268).

Пок. король Жигимонт Август в привілею народові руському, під час інкорпорації данім, ділить на два закони: одну закону римського, другу закону руського називає, і обох тих законів русь учасниками робить всіх свобід, прав і заволання Корони Польської. Шляхту закону грецького, ту, що за всі минулі віки свого християнства була під послушенством патріарха константинопольського. Тої теперішньої уніатської русі і права наші не знають і королі польські не знали, бо про неї в привілеях, народові руському даних, ніякої згадки не чинять, а згадують про русь закону римського і русь закону грецького.

Коли уніати це русь римського закону — нехай вдоволяються правом і вільностями, наданими русі римського закону, а нам, русі закону грецького, і нашим правам повинні дати чистий спокій. Вони (права) до них не належать, бо вони не русь того грецького закону, як ті, котрим те право було дане. А коли горнуться під наші права і нашими вільностями хочуть тішитись, — нехай стануть русею того грецького закону, як ті, що їм ті права і вільності надано. Себто — нехай стануть русею грецького закону під послушенством патріархові константинопольському, а не русею закону римського під послушенством папи римського. А коли вони ні римського, ні грецького закону, тоді їм права й привілеї руські прислужать стільки ж, скільки чужоземцям, що прибувають у панствах наших. Коли ж хочуть бути русею і цього, і того закону — то такої русі жодне право і жодні привілеї в нас не знають" (с. 272-4).

Записка докладно вияснює, яка кривда діється руському народові через те, що владики-уніати, перейшовши під владу папи, хочуть займати далі православні посади і користуватися їх бенефіціями; вийшовши з юрисдикції патріарха, вони повинні зректися цих посад і не турбувати своєю юрисдикцією тих православних, які далі хочуть зіставатися під владою патріарха. При тім оспорює правильність актів, виданих у давніших віках русі, яка узнає зверхність Риму, і видобуваних останніми часами Потієм й ін. уніатськими владиками на доказ стародавності унії:

"Уніатської русі ні гласу, ні слуху — тому і в привілею тім (1569 р.) про неї ні слова, ні згадки. Предки наші в ті часи були тої ж віри і під тим же послушенством, що й ми тепер, — в тих часах, коли руський народ як вільний нарід до вільного і рівний до рівного польського народу прилучаючись, на уряди замків держав, дворів призначався і був допущений до лавиці рад королів польських, і то йому було привілеями забезпечено. А люд міської кондиції теж осібними правами забезпечений щодо урядів міських, ратушних — лавників, райців, бурмістрів.

За тими привілеями ті оскомини, що нам відступники силуються задати, до зубів народу руського старої грецької релігії східного послушенства дійти не можуть. Ані чекати того не можемо, щоб нам від королів польських — вел. князів руських, панів наших — довелось терпіти якусь кривду або пониження через різницю в набоженстві! Бо коли ми нарід вільний, то кривда в нас місця не має. І коли ми нарід польському народові рівний, то нас і ніяке пониження не може спіткати. З тими двома домашніми клейнодами руський нарід Польській Короні інкорпорований і доти то мав, а не через інкорпорацію тільки набув, що ми зістаємось народом вільним, польському народові у всім рівним!