Стрибок у ніщо (вид.1961)
Шрифт:
— Ви мій рятівник! А де барон? Ведіть мене до нього.
Поки Цандер витягав з ящика банкіра, Мадлен тихенько стояла в кутку, причаївшись, мов кішка.
Не встиг Цандер зняти скафандр з голови Маршаля, як Мадлен вийшла з своєї схованки. Барон, побачивши її, завмер. Його випуклі очі зробилися зовсім як у рака. Маршаль кілька секунд тупо дивився на Делькро, потім раптом утягнув голову в плечі. Коли б він міг, то стиснувся 6-у грудочку і сховався б у водолазний костюм. Але барон не був на це здатний. Його голова з побурілим обличчям залишилась назовні.
— Е-е-е,
— Ви невдоволені? — спитала Мадлен. — А я так поспішала! Думала: як обійдеться барон без особистого секретаря? Ну, скидайте швидше цей балахон, — сміючись смикала вона барона. — Вода солона — я покуштувала. Ви не просолились?
— А-але, я-я-як же ви дізнались?..
— Я давно знала про ваш політ. Читала ваші листи, підслуховувала! — відповіла вона просто.
II. Остаточно “воскресають мертві”, і відбуваються деякі “небесні чудеса”
Поступово всіх “мертвих” було оживлено.
Товста леді Хінтон, скидаючи водолазний костюм, несподівано випурхнула з нього, штовхнувши його вниз; сам він “чомусь” не хотів падати до її ніг, і вона опинилась під стелею… Шокінг… леді Хінтон безпорадно борсалася в повітрі.
Вона була недалеко від середини ракети, де відцентрова сила майже не діяла. Леді перегнулась униз, щоб притиснути краї сукні до ніг і на свій подив не відчула приливу крові до голови, як це бувало з нею завжди. Вона покликала на допомогу Еллен. Цандер підштовхнув племінницю до тітки, але Еллен була не менш безпорадна. Вона пролетіла через усю каюту, вдарилася головою в протилежну стіну, відлетіла назад і замахала руками, намагаючись схопити тітку за сукню, але нічого не могла зробити. Якийсь сантиметр лишався до ноги леді Хінтон, і цю відстань Елле не могла подолати.
— Що сталося? Це ж неможливо! — обурювалась леді Хінтон. — Еллен, іди ж сюди або лети!
— Я не можу, тітонько! — відповідала дівчина, завислій посеред каюти.
Цандер вповз у каюту; не звертаючи уваги на леді Хінтон, узяв її за руку і показав, як користуватися ремінцями. Леді Хінтон, а вслід за нею і Еллен спустилися “вниз”.
“Який скандал, — подумала леді Хінтон. — Коли б знала, нізащо не полетіла б у цій ракеті!”
Нарешті, Хінтон опорядилася і обережно сіла в своє крісло. Вона сиділа в похмурій задумі. З сусідньої кают-компанії долинали гооси. Серед них чувся незнайомий жіночий голос, високий, вібруючий, різкий. Хто б це міг бути? Гості? Але звідки і як вони могли тут узятися?..
Леді Хінтон міцно трималася за підлокітники крісла. Бона думала просидіти в кріслі всю подорож. Це був острівець “твердої землі” серед безмежного ніщо…
Леді відкинулась на спинку крісла і в той же час, за звичкою, уперлася ногою в стільчик. Крісло рвонулося назад і — о, жах! — закрутилося в повітрі.
В двері постукали, і леді почула голос Блоттона:
— Можна вповзти?
Пустити чи не пустити його? Це ж жахливої Але крутитися так ще жахливіше.
— Увійдіть! —
— Я ще не бачив вас, тітонько. Як ви себе почув…
Блоттон не закінчив і, незважаючи на всю витримку, прищеплену вихованням, ледве не зареготав, побачивши, як поважна леді крутиться, мов білка в колесі.
— Дозвольте допомогти вам, леді! — промовив він.
Намагаючись зробити це найтактовніше, він підповз по стіні з того боку, де була голова леді Хінтон, вхопився за підлокітник крісла і щасливо опустив крісло на підлогу.
Леді Хінтон була зовсім засмучена. На жаль, її крісло, остання опора, не було більше опорою.
Леді Хінтон зустріли в кают-компанії з належною пошаною. Всі меблі в цьому приміщенні були прикріплені до підлоги, як на пароплавах. Люди, що сиділи на них, прив’язалися до сидінь ремінцями і почували себе впевнено. Пінч затискував коліньми дорожній баул свого господаря, а Стормер тримав у руках пляшку шампанського.
— и надумали відзначити свій щасливий відліт і виити по келиху шампанського, — сказав він. — Отже… — вів далі Стормер, розхитуючи грушовидний просмолений корок.
Корок несподівано вискочив, бризнула піна. В ту ж мить пляшка вирвалася з рук і полетіла навскоси до стіни. Всі скрикнули. Цандер розсміявся.
— Ось вам найпростіший приклад того, як діє ракета. Пляшка шампанського — це реактивний снаряд.
— На жаль, цей приклад коштує нам втраченої насолоди.
— Аніскільки! З пляшки викинуло силою газів тільки трохи піни. Шампанське не витікає, незважаючи на те, що пляшка плаває вниз шийкою.
— А чому?
— Бо нема сили ваги, яка витиснула б рідину з пляшки. З такими явищами нам ще не раз доведеться мати справу. Побачимо, як ви впораєтесь з вашою пляшкою, — загадково додав Цандер.
— Вино ціле, випити його неважко.
Стормер піймав пляшку і перевернув її над келихом. Шампанське не виливалося. Стормер зазирнув у пляшку, чи не застряв у шийці шматок корка, — поясненням Цандера він ще не вірив. Ні, шийка була вільна. Стормер струснув пляшку. З неї вилетів “шматок” янтарної рідини у вигляді ковбаски, яка швидко набула форми кулі. Куля вдарилася об край келиха і розбилась на крихітні кульки, що розлетілися в різні боки. Деякі з них дрібними краплинами осіли на обличчі і руках присутніх. Частина рідини лишилася в келиху, але не заповнила дно, а розтікалась тонким шаром по стінках.
Усі дивилися на ці чудеса майже з жахом, як відвідувачі шинку Авербаха на розваги Мефістофеля, що зайшов туди з Фаустом. Потім погляди всіх звернулися до Цандера.
— На жаль, я тут ні при чому, — відповів він на загальне німе запитання. — Все відбувається за фізичними законами. Адже кожне рідке тіло в умовах невагомості набуває форми кулі під впливом сил внутрішнього зчеплення. Кожна молекула такого тіла прагне до центра, і всі молекули поступово розташовуються у формі кулі.
— Але з пляшки вискочила ковбаска, а не куля, — зауважила Амелі.