Супер "Б" з "фрикадельками" (збірник)
Шрифт:
Лоб мовчки крутив головою, обводячи важким поглядом клас. Брови його були насуплені.
Гришка Гонобобель стояв у проході між партами якраз перед Антошею, затуляючи його собою. Тому Вася Антошу не бачив. І продовжував мовчки похмуро озирати клас.
Нерви у Гонобобеля не витримали.
– От він!.. Василь Васильович!.. – вигукнув Гришка, обертаючись і виштовхуючи Антошу вперед. – Чого за мене ховаєшся?… Ич! Лоб, човгаючи ногами, попрямував до Антоші. П'ятий «А» зачаїв подих.
Вася протиснувся у прохід між партами впритул до Антоші. Заніс праву
І раптом Лоб рвучко висмикнув з-за спини ліву руку й широко усміхнувся.
У ній… був шоколадний батончик.
– Нагороджую тебе!.. За геройство.
Потім він обернувся до Гонобобеля:
– А ти… – і вліпив йому дзвінкого щигля. Клас воднораз зітхнув і дружно засміявся.
Перша таємниця п'ятого «А»
Отака була пригода з надкушеним пиріжком.
– Дудкін – міг! – упевнено сказала Шурочка Горобенко.
– Міг! – погодилися учні.
– А Гонобобель – не міг! – сказала Шурочка.
– Не міг! – одностайно погодилися учні.
– І я не змогла б… – опустивши очі й почервонівши, сказала Тая Баранюк.
Усі зітхнули, але заперечувати не стали.
– І п'ятірка із хвостиком у Дудкіна же! – нагадала Шурочка.
– Ой! Правильно! – підхопили однокласники.
– Ходімо! – сказала Шурочка і пішла з подругами до парти, де сидів і повторював якийсь урок Антоша Дудкін. – Подивись мені в очі! – владно сказала Шурочка. Антоша підвів голову і глянув Шурочці просто у вічі своїми ясними сіро-голубими очима.
– Скажи чесно, це ти?!
– Що? – розгубився Антоша.
– Оте саме! Гроші! У міліцію? – свердлила його поглядом Шурочка.
– Чесне слово! Ні! – вдарив себе в груди Антоша. – Чесне слово!
Шурочка зітхнула. Антоша був чесний хлопець і дивився так, що не повірити йому було неможливо.
– А… а п'ятірка з хвостиком? – як утопаючий за соломинку, ухопилася Шурочка за останній доказ.
– А в тебе хіба ні? – спитав Антоша. Подруги пильно глянули на Шурочку. Шурочка почервоніла:
– Та ви що?… Стала б я отак крутити… Ви що?!
– А, між іншим, хто перший одержав п'ятірку з хвостиком? Я вже й забула, – наморщила Тая Баранюк лоба.
– Як – хто?… Кум Цибуля! – сказав Антоша.
– Точно! – Шурочка звузила очі. – Як це я одразу не подумала?…
І всі, як по команді, повернули голови і глянули на передостанню парту біля вікна.
Давайте глянемо туди й ми з вами…
Кум Цибуля
Коли ваше прізвище
Бо в кожному класі обов'язково знайдеться хтось, хто читав уже «Сорочинський ярмарок» Миколи Васильовича Гоголя.
І нікуди ви не дінетеся. Нічого ви не вдієте.
Хай вас тисячу разів звуть Петрик, ніхто вас Петриком не називатиме.
Хоч плачте, хоч ображайтесь, хоч скаржтеся Глафірі Павлівні – не допоможе нічого. Будете ви Кумом Цибулею «і вся гра», як каже знайомий уже вам семикласник Вася Лоб.
До речі, Петрик Цибуля не плакав, не ображався і не скаржився Глафірі Павлівні.
По-перше, тому що в нього була весела й лагідна вдача, він не любив ображатися, плакати, а тим паче скаржитися.
По-друге, він змалку звик до цього прізвиська. Сам тато називав його так ще з немовлячого віку (не татового, а Петрикового, звичайно). І старший Петриків брат десятикласник Альоша теж був Кумом Цибулею. Та й тато їхній, власник супермаркету Олександр Іванович, скажемо відверто, не уникнув цього прізвиська. Серед близьких друзів і Олександр Іванович був Кумом Цибулею.
Але, щоб не було плутанини, ми з вами називатимемо Кумом Цибулею тільки Петрика.
Треба сказати, що в класі його всі любили. От є ж такі щасливі люди, які одразу викликають до себе загальну симпатію. Про них усі так і кажуть – «симпатяга».
Тільки глянеш на нього – і вже не можеш втриматися від привітної усмішки.
Кругле веснянкувате личко, носик бараболькою, біляве волосся кумедно стовбурчиться їжачком, і голубі очі весь час сміються. Ніхто ніколи не бачив, щоб Кум Цибуля хмурився, сумував, сердився абощо. Навіть як десь упаде, заб'ється – тільки на мить скривиться від болю, а наступної миті вже сам із себе сміється весело.
Гарний хлопець, нічого не скажеш.
І от про цього гарного хлопця раптом рознеслася несподівана чутка, її принесли на «продльонку» двоє «бешників» Спасокукоцький і Кукуєвицький.
Як ви знаєте, на «продльонку», тобто подовжений день, лишаються не всі. У кого вдома є вільні від роботи родичі (дідусі-ба бус і, брати-сестри тощо), ті здебільшого не лишаються. Кум Цибуля не залишався. В нього був брат Альоша – десятикласник, ще й дідусь Пантелеймон Петрович.
Так от, пішла сьогодні група «бешників»-«продльонщиків» у Ботанічний сад. Спасокукоцький і Кукуєвицький одкололися, побігли випити соку.
Глип – а у кіоску стоїть біля вагів Кум Цибуля і… продає яблука. У синьому фартусі, у береті, мов справжнісінький продавець.
Спасокукоцький і Кукуєвицький так і вклякли від подиву. Кум Цибуля помітив їх, підморгнув весело і хоч би що. Спасокукоцький і Кукуєвицький навіть про сік забули, такі не випили. Постояли-постояли із роззявленими ротами і повернуся назад.
«Ашники», почувши незвичайну новину, розгублено перезирнулись. Як на це реагувати, у першу мить вони ще не знали. Тільки Гришка Гонобобель, який ревниво ставився до популярності Кума Цибулі, дозволив собі гигикнути досить радісно: