Свіччине весілля

Кочерга Иван Антонович

М е л а н к а

Тебе з тюрми... хотiла врятувати...

Пiшла до них... вiн обiцяв менi...

Дивись... наказ... як свiчку донесу...

Я донесла... А тут мене схопив...

Той каштелян...

С в i ч к а

Яка ж пекельна мука!

Утiшся.

Вбив я кривдника твого.

М е л а н к а

Нi, нi. Не бiйся... вiн мене... не скривдив.

Боролась я...

С в i ч к а

Дитиночко моя!

М е л а н к а

Твоя навiк... Коханий... любий... мiй...

Всю нiч тебе... шукала... а тепер...

З тобою знов... на нашому... весiллi...

Свою Меласю... поцiлуй... прощай...

I свiчку цю... що я тобi...

Вмирає.

С в i ч к а

Меласю! Рiдна! Зiронько моя!

Не покидай! Не покидай мене!

Не дише, вмерла... О, яка ж це мука!

(Ридає, схилившись на її ноги).

Навiщо ж я?.. Навiщо ж я живий?..

(Пiдводиться, бере в руки її голову. Тихо, з глибоким сумом, нiжно).

Заснула ти... А на устах твоїх

Така усмiшка жалiсна... i тиха...

I слiзонька застигла на очах...

(Цiлує її).

Бiдняточко... голубонько бездольна...

Яку ж ти муку мусила знести.

Коли пила свою весiльну чару,

Для милого надiла цей убiр

I свiчку цю вiнчальну засвiтила...

I ось в кровi, в багнi весiльна сукня,

I згасла

свiчка, як твоє життя.

(По хвилi мовчання вже з запалом).

Та не сумуй! Немарно ти терпiла

I свiчку цю немарне берегла.

На честь твою, моя голубко мила,

На честь тих мук, що ти перемогла,

Ми знов її засвiтим, як на свято,

На помсту та на волю з тих огнiв,

Що на своїх гнобителiв проклятих

Сьогоднi гнiв народний запалив.

(Бере з рук Меланчиних свiчку й запалює вiд смолоскипа).

Умерла ти... i твiй убiр чудовий

В кровi й багнi, як прапор на вiйнi.

Та живi ми! До помсти, до будови

Нам не потрiбнi шати осяйнi.

Кiптявою укритi ми i потом,

В буденних свитах кинемось на бiй,

А переможем - знову до роботи...

I ось тодi засвiтим огник твiй.

I свiчка ця, що ти життям купила,

Крiзь дикий терн та бурю пронесла,

Що ми огнем повстання запалили,

Хай свiтить нам привiтна i ясна.

Прощай, голубко!

(Нiжно цiлує її в уста).

А тепер на приступ!

До помсти всi! До волi! До борнi

На честь її по цiлому геть мiсту

Засвiтимо весiльнi ми огнi!

Кидається з пiднятим мечем у глибину, всi за ним.

Завiса.

1930