Тінь попередника
Шрифт:
— Мені доповіли, що «Капітан Паландо» успішно зійшов на Темні Шляхи, — промовив адмірал вголос.
— Так, слава Творцеві. Ти дуже допоміг нам, Обраний, у нас з'явилася надія, що ми встигнемо досягти Фаренго раніше від Шерми і безпілотників імператора.
— А нам час зайнятися тератронними мінами, Преподобна. Часу обмаль. Мою відсутність на Сагунті можуть помітити.
— Увечері до підземелля Ради прийдуть наші спеціалісти з баріонних технологій. Вони готові вислухати твій план… Я хотіла би запитати тебе, Обраний.
— Запитуй, сестро.
—
— Сім століть тому серед Майстрів Ордену був видатний брат, котрий вмів розмовляти з сутностями інших світів. Він недовго прожив і не був щедрим на слова. Проте залишив для братів записи, в яких розповідав про спадок стародавніх рас, які населяли Великий Космос у ті епохи, котрі ви називаєте Першим і Другим циклами. Він казав: «Знання давніх — як трава, що проростає крізь епохи запустіння. Насіння цієї трави розсіяне зірковими островами. Одне із зерен посіяно було поблизу Землі, і називається це зерно Ольдом. Якщо наситити його водою мудрості, то воно прокинеться й проросте благими паростками». У його видінні Ольд знаходився на планеті земного типу, що обертається навколо древньої червоної зірки. Обрані попередніх епох вважали, що йдеться або про зірку HD168443, яку ми зараз називаємо Мітрою, або про 581-у Глізе. Коли на планети цих систем були відіслані перші експедиції, Орден контролював їхню роботу. Але там не знайшли нічого, що могло б називатися Ольдом. Виникали підозри, що ви, Знаючі, знайшли Ольд на Магонії, але й тут нас чекало розчарування. В останні роки Орден окреслив перелік із шести віддалених планет, на яких, можливо, заховано Ольда. Серед них планета Тифон у системі Мелані, і Фаренго також.
— А ваш провидець не попереджував, що Ольд охороняє чудовисько?
— Схоже на казку, — адмірал посміхнувся, але Сайкс не відповіла на його посмішку.
— На жахливу казку, Обраний. На спадок загиблого світу, який жив власними нелюдськими законами, — сказала вона, і в її очах було більше холоду, аніж над полярними льодовиками Планети Жінок.
— Говорячи про чудовисько, ти, Преподобна, маєш на увазі Велику Матір ґиргів?
— Серед різних припущень є й таке: ґиргів поставили на сторожі Ольда. Ця леґенда старіша від земного людства.
— А який у цьому сенс?
— У чому?
— Створювати на шляху до Ольда такі жахливі перешкоди?
— Ти говориш про сенс у людському розумінні. Але, Обраний, Ольд створили не гуманоїди.
— Ваші ксенобіологи вважають, що ґирги пережили сотні мільярдів років?
— Ці створіння були виведені штучно. Ми не виключаємо, що творці ґиргів передбачили довготривалу епоху занепаду розумних рас і заклали у технотип цих ксеноморфів особливу стійкість. Вони могли пережити безліч років у захищених спорах, поки хтось або щось не розбудило їх. До речі, якщо Ольд справді на гніздовій планеті ґиргів, то, відповідно, його немає на Фаренго.
— Рано чи пізно ми знайдемо Ольд, сестро Сайкс. Є припущення, що зоряний ковчег уже в межах досяжності наших кораблів. Мені здається
— Тому його можуть спробувати зруйнувати.
— Імператор?
— Він одержимий властолюбством і дивними ідеями. За його наказом до Темного Агрегату відіслали безпілотники з тератронними бомбами.
— Ордену відомо про це.
— Тоді, великий адмірале, давайте спершу об'єднаємо зусилля у справі спасіння Ольда. Святі Матері твердо переконані в тому, що, загрожуючи Ольдові, імператор остаточно й безповоротно втратив не лише право бути лідером людства, але й право на життя.
Погляди Теслена й Сайкс зустрілися.
«Вона ж не просто так звернулася до мене на звання», — здогадався командуючий Дев'ятим флотом.
— Не просто так, — підтвердила охоронниця скарбниці.
Укриття в надрах Великих Каманійських гір,
планета Кідронія (4КВ67:3).
5 октомбрія 416 року Ери Відновлення
— Де це ми? — зі здатністю усвідомлювати навколишній світ до «Ягда» повернулася і природна цікавість.
— У глибинному Укритті, — Гумм підніс до губ аґента посудину з питною водою. — Тебе поранили, довелося руку відрізати. Вибач, брате, у нас немає молекулярного відновлювача.
«Ягд» глянув на порожній рукав нижче ліктя.
«Яке варварство! — подумав він. — Як у давні часи».
— Я постійно хочу запитати в тебе, брате, а яке твоє справжнє ім'я? Найсправжнісіньке.
— У мене було багато імен, Гумме. Але там, де я народився, мене називали Зораном. Можеш так мене називати.
— Відпочивай, Зоране. Ми відірвалися від імперських нишпорок.
— І глибоко ми з тобою зарилися?
— Ми на сім кілометрів нижче від першого рівня копалень «Скелястого».
— Бездонні й потаємні печери Єсіхі…
— Це штучні печери, брате.
— Тоді Служба знає про них.
— Не знає вона ні хріна. Ці тунелі вирили не люди.
— А хто ж тоді?
— Давні діти Велудумана. Мільйони років тому.
— Зрозуміло.
— Я піду, брате Зоране, у справах. Не нудьгуй.
— Добре. Але ми їм таки надавали кочуманів, правда ж, товсточолику?
— Звісно, надавали. Ще й як надавали! Ти ж сам-один завалив двох десантників і розплавив лапи кіборґові.
— А ти його добив різаком. Якби я сказав комусь із «командос», що кіборґа-термінатора сьомого покоління можна завалити звичайним шахтарським різачиськом, мені б не повірили… Ми з тобою, Гумме, найсправжнісінькі герої Галактики. Як у серіалі «Сталевий щур».
— От лише медалей нам не дадуть.
— Зате, Гумме, невдовзі в тебе буде красива наложниця. Точна копія теперішньої імператриці. З великими грудьми і всім, чого потребує справжній герой.
— Думаєш, твій адмірал виконає обіцянку, дану якомусь дурному клонові з Єсіхі?