Ті, що співають у терні
Шрифт:
Джастина пирхнула й іронічно розсміялася, імітуючи в цьому свою бабусю, яка зрідка вдавалася до такого полемічного прийому.
— Мамо, ну ти молодець, їй-богу! Таке спитала — хоч стій, хоч падай.
Меґі відчула приплив крові, й поглянула на тацю з яскраво-зеленими ялинками.
— Не будь такою нахабною, навіть якщо ти — доросла сімнадцятирічна дівиця.
— Дивно, еге ж? — спитала Джастина, втупившись поглядом у миску зі збитими яйцями. — Щойно хтось ступає на батьківську територію, як відразу ж стає
Я не збиралася натякати, що ти — невдаха, грішниця чи навіть гірше. Навпаки, я вважаю, що ти виявила винятковий здоровий глузд, коли спекалася свого чоловіка. Навіщо він був тобі потрібен взагалі? Тут і так є купа чоловіків, щоб справляти на твоїх дітей суто чоловічий вплив — он скільки у мене та Дейна дядьків, до того ж ти маєш достатньо грошей для безбідного життя. Я з тобою цілком згодна: заміжжя — це для дуреп.
— Ти така ж, як і твій батько!
— Іще один оманливий маневр. Щоразу, коли я тебе дратую, я стаю схожою на свого батька. Що ж, доведеться тобі на слово повірити, бо мені так і не довелося хоч краєм ока на цього джентльмена поглянути!
— Коли ти збираєшся їхати? — розпачливо спитала Меґі.
Джастина весело вишкірилася.
— Ждеш не діждешся, коли спекаєшся мене, еге ж? Та все нормально, мамо, я ні в чому тебе не винувачу. Але нічого не можу з собою вдіяти — ну подобається мені шокувати людей, і все! Особливо тебе. Відвезеш мене завтра на аеродром, добре?
— Краще післязавтра. А завтра я відвезу тебе до банку. Тобі варто дізнатися, скільки ти маєш грошей. До того ж, Джастино…
Джастина вправно досипала борошно і розколочувала суміш, коли раптова зміна тону материного голосу змусила її підвести погляд.
— Що?
— Якщо з тобою трапиться лихо, неодмінно повертайся додому, благаю. Знай, що у нас на Дрогеді завжди знайдеться для тебе місце. Що б ти не зробила, це не буде настільки поганим, щоб ти не змогла повернутися додому.
Погляд дочки полагіднішав.
— Дякую, мамо. У душі ти не така вже й погана стара калоша.
— Я стара калоша?! — аж охнула Меґі. — Я ще не стара! Мені лише сорок чотири!
— Господи, так багато?
Меґі кинула в Джастину тістечком і поцілила їй у носа.
— Ах ти ж негіднице! — розсміялася вона. — Ти справжнє чудовисько! Тепер я почуваюся так, наче мені сто років.
Донька весело вишкірилася.
І саме тоді до кухні увійшла Фіона, щоб перевірити, як просуваються справи. Її появу Меґі привітала полегшеним зітханням.
— Мамо, а знаєш, що тільки-но сказала мені Джастина?
Очей Фіони ледь вистачало на ведення бухгалтерських книг, та й то через зусилля, але розум, що крився за цими помутнілими зіницями був гострий, як і завжди.
— Звідки ж мені знати, що тобі тільки-но сказала Джастина? —
— Бо інколи мені здається, що ви з Джассі приховуєте від мене якісь маленькі гиденькі таємниці, бо щойно моя донька ошелешила мене новиною, а тут і ти, наче випадково.
— М-м-м, а на смак вони не такі страшні, як на вигляд, — прокоментувала Фіона, відщипнувши шматочок зеленої ялинки. — Запевняю тебе, Меґі, я не схиляю твою доньку до змовництва поза твоєю спиною. На який мозоль ти наступила цього разу, Джастино? — спитала Фіона, обернувшись туди, де Джастина розливала пухку суміш по змащених та посиланих борошном бляшанках.
— Я сказала мамі, що збираюся стати актрисою, бабуню, тільки й того.
— Тільки й того, кажеш? Це правда чи це один із твоїх хитромудрих жартів?
— Ой, правда. Невдовзі я починаю навчання в театрі «Каллоден».
— Ну-ну… — проказала Фіона, прихиляючись до столу і саркастично поглядаючи на свою доньку. — Дивно, як самостійно мислить сучасна молодь, правда ж, Меґі?
Меґі промовчала.
— А ти що — не схвалюєш мого рішення, бабуню? — прогарчала Джастина, готуючись дати відсіч.
— Я? Не схвалюю? Це не моє діло, що ти збираєшся робити зі своїм життям, Джастино. До того ж мені здається, що з тебе вийде добра актриса.
— Ти й справді так вважаєш? — аж рота роззявила Меґі.
— Звісно, я так вважаю, — відповіла Фіона. — Джастина — не та людина, що робитиме нерозумний вибір, правда ж, дівчинко моя?
— Правда. — Джастина засяяла усмішкою і змахнула з очей змокріле кучеряве пасмо. Меґі побачила, як її донька глянула на бабусю з симпатією, яку вона ніколи не виказувала до своєї матері.
— Ти гарна дівчина, Джастино, — заявила Фіона і, смакуючи, прикінчила печиво-ялинку, яке спочатку з таким острахом куштувала. — Ти ба, досить смачно, але слід було їх білою глазур’ю полити.
— Ялинки білими не бувають, — заперечила Меґі.
— А от і бувають — коли вкриті снігом, — настійливо сказала мати.
— Надто пізно, вони вже такі зелені, що на ригачку схожі, — розреготалася Джастина.
— Джастино!
— Ой, вибач, мамо, не хотіла тебе образити. Завжди забуваю, що ти у нас гидлива.
— Я прийшла подивитися, чи не можна тут у вас чаю попити, — втрутилася Фіона, підсовуючи крісло і сідаючи. — Джастино, будь гарною дівчинкою, постав, будь ласка, чайник.
Меґі теж присіла.
— Ти й справді гадаєш, що у Джастини все вийде, як вона хоче? — стурбовано спитала вона матір.
— А чом би й ні? — відповіла Фіона, спостерігаючи, як Джастина виконує чайний ритуал.
— Це може бути всього-на-всього минуща стадія в її розвитку й змужнінні.
— Джастино, це в тебе — скороминуща стадія розвитку, чи як? — спитала Фіона.