Таємнича статуя (на украинском языке)
Шрифт:
– Та я одразу за тобою,-вигукнув Дмитрик.
– Хотiв бiгти, та мама не пустила. Допомагав поратись.
Михайло поглядав на дядю Вiктора так, наче вперше його побачив, А космонавт смiявся, жартував, як i колись, був такий же простий i привiтний.
Михайло хотiв спитати про статую,
– Приготуватися... Старт!
Хлопцi кинулись щодуху, але вiдразу ж вiдстали вiд космонавта. Довелося Вiктору Вiкторовичу пiдождати, поки вони дотрухикали дистанцiю.
– Ех, ви, спортсмени!
– засмiявся космонавт.
– Щоб пiдтягнулися, обов'язково.
Кореспонденти зустрiли Вiктора Вiкторовича клацанням фотоапаратiв. Космонавт привiтався, вибачився за затримку i пообiцяв зараз же поговорити з ними. Хлопцi, звичайно, пiшли за ним до хати. I тут Дмитрик, показуючи на статую, сказав:
– Тату, Михайло не вiрить, що це ти привiз... Розкажи, будь ласка, сам...
– Що, зацiкавила?
– Космонавт узяв статую в руки, окинув її нiжним поглядом.
– Подивiться, що в пригорщi сяє.
– Зернина!
– в один голос вигукнули хлопцi.
– Так, це - зернина. I постать нiби промовляє до людей: ось, мовляв, найдорожчий скарб на свiтi - зерно, бо це згусток життя.
– Я багато читав про Мiсяць...
– перебив Михайло.
– Хiба, може, в далекому минулому там була атмосфера...
Космонавт усмiхнувся:
– Ну, гаразд. Зараз я розповiм iсторiю цiєї статуї...
Саме в цю мить у дверi постукали. На порозi став поштар:
– Вам телеграма-блискавка.
Вiктор Вiкторович пробiг очима рядки телеграми, обернувся до хлопцiв:
–
***
Минуло десять днiв, доки повернувся Вiктор Вiкторович. Михайло одразу ж пiшов до нього. I ось вони сидять з Дмитриком бiля столу, на якому стоїть статуя iз сяючим зерням у пригорщi. Скiльки було суперечок, скiльки вони обговорили можливих i неможливих варiантiв! I ось зараз таємниця розкривається...
– Я вже, тату, здогадався, - каже Дмитрик.
– Видно, що постать ця трохи вiдрiзняється вiд людини. Це мiсячанин. Колись на Мiсяцi було життя. Може, ви натрапили там на музей або знайшли, коли робили розкопки...
– А як по-твоєму, Михайлику?
– спитав космонавт.
– Я також бачу, що статуя стародавня, - проговорив хлопець.
– Мабуть, її таки викопали, тiльки не на Мiсяцi, а в Криму. Вам подарували археологи при зустрiчi в Севастополi, правда?
Хлопцi очiкуюче подивилися на космонавта. Вiн сказав ось що:
– На Мiсяцi ми знайшли... зорелiт дивовижної конструкцiї. Вiн схожий на спiраль i зроблений з якогось невiдомого нам матерiалу. Скiльки вiн там лежить? Може, мiльйон рокiв - це ще визначать ученi. Мабуть, зореплавцi з якоїсь iншої планети зазнали аварiї i не могли продовжувати подорожi... I от у цьому зорельотi, серед багатьох цiкавих речей, ми й знайшли статую Сiвача...
Довго ще розповiдав космонавт про того зорельота, що виринув iз глибини Всесвiту, а перед юнаками стояв Сiвач i сяяла в його долонях зернина.