Таємничий острів
Шрифт:
Настало 6 травня – день, що відповідає 6 листопада в країнах Північної півкулі. Уже кілька днів супилось небо, і виникала доконечна потреба підготуватися до зимівлі. Та все ж температура ще не дуже знизилася, і якби на острові Лінкольна був стоградусний термометр, він іще показував би від десяти до дванадцяти градусів вище нуля. У цьому немає нічого дивного, адже острів Лінкольна, розташований напевне між тридцять п’ятою і сороковою паралелями у Південній півкулі, мав такі самі кліматичні умови, що й Сицилія або Греція в Північній півкулі. Але як
У всякому разі, якщо холод іще й не загрожував, то все ж таки наближався сезон дощів, і на цьому самотньому острові, що загубився в Тихому океані й був відкритий всім вітрам, мабуть, нерідко траплялися несамовиті бурі.
Отож питання про зручніше, ніж Комин, житло мало бути серйозно обмірковане і невідкладно розв’язане. Пенкрофові, звичайно, подобався відкритий ним прихисток, але й він зрозумів, що треба все ж таки шукати щось інше. Комин, як ми пригадуємо, якось уже зазнав морської навали, і гріх було допустити повторення такого нещастя.
– До того ж, – додав Сайрес Сміт, котрий того дня розмовляв про це зі своїми товаришами, – ми повинні подбати про захист.
– Навіщо? – запитав журналіст. – Адже острів безлюдний.
– Може, й так. – відповів інженер. – Хоча ми не до кінця його дослідили. Але якщо на ньому й немає людей, то, як на мене, тут аж кишить усілякою небезпечною звіриною. Отож треба запобігти можливому нападу, інакше нам доведеться чергувати ночами, щоб підтримувати вогонь. Та й взагалі, друзі мої, потрібно все передбачити. Ми опинилися в тій частині Тихого океану, яку часто навідують малайські пірати…
– Що? – здивувався Герберт. – На такій відстані від будь-якої землі?
– Атож, синку, – відповів інженер. – Пірати – сміливі мореходи і небезпечні головорізи; нам конче треба вжити належних заходів.
– Гаразд, – відповів Пенкроф, – припустімо, ми спорудимо укріплення від двоногих і чотириногих звірів. Але, пане Сайресе, чи не варто нам передусім до кінця обстежити острів?
– Ото було б найкраще! – додав Гедеон Спілет. – Хтозна, може, на тому боці острова ми знайдемо печери, яких не знайшли з цього боку?
– Ви маєте слушність, друзі мої, – відповів інженер. – Але забуваєте, що ми повинні розташуватися поблизу якоїсь водойми, а з вершини гори Франкліна на заході не помітно ні струмка, ні річки. Тут навпаки – ми перебуваємо між річкою Вдячності й озером Гранта; це важлива перевага, нею не можна нехтувати. До того ж цей берег більш захищений від пасатів, що віють із північного заходу в цій півкулі.
– Пане Сміт, то збудуймо дім на березі острова! – запропонував моряк. – Тепер нам не бракує ні цегли, ні інструментів. Ми вже були і цеглярами, і гончарями, і ливарниками, і ковалями, то чом би в дідька, нам не стати ще й будівельниками?
– Воно-то так, друже. Та перш ніж остаточно вирішити, треба ще спробувати щось пошукати. Якби знайшлося житло, споруджене самою природою, це звільнило б нас від важкої тривалої праці, й ми, безумовно, мали б надійний прихисток, захищений
– Ваша правда, Сайресе, – сказав у відповідь журналіст, – проте ми дослідили вже весь гранітний масив узбережжя і не знайшли жодної дірочки, жодної щілинки!
– Жоднісінької! – додав і собі Пенкроф. – Ех, якби ми могли видовбати його он у тій гранітній стіні на такій висоті, щоб ніхто не міг напасти на нас. Ото було б добре! Я так і бачу: фасад на море, шість або й сім кімнат…
– З широкими вікнами, крізь які лилося б багато світла, – сміючись мовив Герберт.
– І з кам’яними сходами! – додав Наб.
– Що тут смішного? – обурено крикнув моряк. – Чого ви смієтеся? Що я таке неможливе запропонував? Чи ми не маємо ломів і кайл? Чи пан Сайрес не може зробити пороху, аби висадити скелю в повітря? Скажіть, пане Сайресе, адже ви зробите для нас порох, коли буде треба?
Сайрес Сміт уважно слухав Пенкрофові вигадки, його фантастичні плани. Врізатися в гранітну стіну, навіть висадивши в повітря порохову міну, було б подвигом Геркулеса. Зоставалося тільки пожалкувати, що природа не взяла на себе найважчої частини роботи. Однак інженер у відповідь тільки запропонував морякові уважніше оглянути всю гранітну стіну – від гирла річки до того кута, яким вона кінчалася на півночі.
Колоністи рушили в дорогу й на відстані близько двох миль пильно обстежили кожен квадрат гранітної кручі. Але вона була скрізь рівна й прямовисна, на ній не виявилося жодної западини. Гнізда гірських голубів, котрі літали над нею, були лише заглибинами на її гребені та нерівному гранітному карнизі.
Брак печери виявився вельми прикрою обставиною, бо не доводилося й мріяти, що пощастить самим пробити для себе в цьому граніті досить просторий грот, застосувавши кайла чи навіть порох.
Волею випадку на всій цій частині узбережжя трапилося лише одне тимчасове пристановище, що його першим помітив Пенкроф, – отой Комин, якому незабаром вони мали знайти заміну.
Колоністи завершили дослідження гранітної кручі з її північного боку, де вона переходила в довгий положистий схил, що доходив аж до морського берега. Від цього схилу і до кінця узбережжя на заході острова його крутизна не перевищувала сорока п’яти градусів і являла собою нагромадження каміння, землі й піску, скріплених корінням кущів, низеньких дерев і трави. Подекуди понад берегом здіймалися гострі гранітні скелі. На терасах схилів зеленіли великі букети дерев і килими густої трави. Але нижче рослинності ставало дедалі менше, і від підніжжя схилу до моря від краю до краю тяглася довга піщана смуга.
Сайресові Сміту спало на думку – і не без підстав, – що десь тут має бути водоспад, який утворюється із надлишків води в гірському озері. Адже повинен був десь знайти вихід надмір води, яку ніс у озеро Червоний струмок! Та інженерові ще не пощастило знайти це місце на всьому вже дослідженому узбережжі, тобто від гирла Червоного струмка на заході до самого плоскогір’я Широкий Обрій.
Тож інженер запропонував супутникам перетнути чагарі й, повертаючись до Комина пагорбами, дослідити дорогою північний і східний береги озера.