Таємниця двох океанів
Шрифт:
Після шуму, гучних розмов і яскравого світла в червоному кутку Павлик, закрившії за собою двері, одразу ж опинився в тиші і м'якому матовому світлі безлюдного коридора. Тьмяно поблискували лаковані стіни і перебірки, попереду було видно перспективу вирізних арок, по боках в кожному відсіку на дверях біліли емальовані дощечки з синіми написами.
Павлик пройшов уже два відсіки, коли попереду почулося клацання автоматичного замка дверей і потім приглушене ритмічне скрипіння взуття — важкі кроки великої людини, що віддалялася.
«Скворешня!» тепло подумав Павлик і пішов швидше, щоб наздогнати свого друга, але зараз же подумав, що каюта Скворешні
Вдалині, крізь арки двох відсіків, пляма яскраво освітленого знизу люка потемніла. Хтось спускався в машинний відділ. Павлик глянув на дощечку дверей, які його зацікавили: «Головний механік Федір Михайлович Горєлов». Чомусь відразу уповільнились кроки і зникло бажання доганяти. Павлик опустив очі. На підлозі біля дверей білів маленький клаптик паперу. Він був зовсім недоречний в цьому блискучому від чистоти коридорі, він різав очі Павликові, який уже звик до зразкового порядку на підводному човні. Павлик майже мимоволі нагнувся і підняв папірець, щоб кинути його в перший же люк сміттєпроводу. На папірці промайнули цифри, значки, уривки слів, звичайних тут, на морському судні: «…гассове море… точні координати…» «А що таке «координати»? — подумав Павлик. — Треба буде запитати Цоя», — і продовжував читати: «…7° 46 36"» півн. широти і 5 …бина шістсот п'ятдес… Червоні плями …цять шостого травня …чно вісімнадцять год… не забудьте гідро… Кро…»
Хтось обережно взяв Павлика за лікоть і нахилився над клаптиком паперу.
Павлик підняв очі. Над ним, зігнувшись майже вдвоє, стояв Горєлов. Він був дуже блідий. Довгі тонкі губа посіріли, вигнулися в натягнутій, мертвій посмішці. В його глибоко запалих чорних очах стояв страх.
Сам не розуміючи чому, Павлик раптом відчув, як цей страх передався і йому. Не зводячи з Горєлова піднятих очей, він злякано промимрив:
— Це я тільки що… тільки що знайшов, Федоре Михайловичу.
Посмішка зійшла з обличчя Горєлова. Він узяв клаптик із рук Павлика, випрямився, глянув у папірець і хрипло запитав:
— Де ж ти знайшов його, Павлику? А втім, яка дрібниця! Пробач, будь ласка, що я перешкодив тобі… Що за чортівщина! Мені чомусь здалося, що я загубив один секретний папір…
Він засунув пальці у верхню кишеню свого кітеля і витяг звідти невеликий, акуратно складений аркуш паперу.
— А він — ось він! Лежить собі і помовчує. Фу, як я злякався, Павлику! Адже ти знаєш, як у нас суворо з воєнними секретами… Спускаюся в люк, оглянувся і бачу — ти нагнувся біля дверей моєї каюти, підняв папірець і читаєш. У мене просто серце упало з переляку. Виявляється, така дрібничка!..
Він знову глянув на клаптик паперу, повертів його між пальцями і розсміявся.
– І до того ж, взагалі не мій. Мабуть, хтось загубив, проходячи тут. Ну, ти не сердишся на мене, Павлику?
Страх ще ховався в широко розкритих Павликових очах, але він відповів, ледь запинаючись:
— Ні… звичайно… Я тільки дуже злякався… Ви так дивилися на мене… — І Павлик слабо посміхнувся, боязко дивлячись знизу вгору на Горєлова.
— Ну ось і добре! Помирилися, значить. Ти куди зараз прямуєш? Знаєш що? Я іду в електролізний відділ. Ти там бував? Мабуть, ні. А там дуже цікаво. Ходімо зі мною. Я тобі все поясню.
Він недбало засунув клаптик паперу в кишеню, круто повернувся і закрокував по коридору. Павлик мовчки пішов за ним.
Вони спустилися в люк по гвинтових металевих сходах і потрапили в залитий світлом нижній коридор,
Горєлов, тримаючи Павлика за руку, повів його в перші двері праворуч. Вони ввійшли у великий світлий відсік, заставлений високими машинами та апаратами. Деякі з них були заховані цілком в металеві циліндри, куби, кулі, обплетені товстими жилами проводів, сполучені один з одним і з сусідніми відсіками різнокольоровими трубами. Більшість же машин була вставлена позністю або частково в прозорі ковпаки, і тоді було добре видно клопітливу роботу шатунів і колінчатих валів, швидке обертання шестерень. Зовні, на металевому і скляному одягу машин, густо розташувались різноманітні контрольні і вимірювальні прилади з циферблатами, круговими шкалами, стрілками, стовпчиками різнокольорових рідин, зеленими, червоними, жовтими лампочками. Стрілки тремтіли, тріпотіли або повільно поезли по своїх шкалах; лампочки то гасли, то спалахували, то рівно і безперервно горіли; стовпчики рідин підіймалися або опускалися.
— Це генераторний і трансформаторний відсік, — пояснив Горєлов. — Бачиш ось ці товсті троси, які входять сюди з зовнішньої стіни? Це троси зовнішніх трос-бата-рей. Вони подають сюди електричний струм, який виникає в них від різниці температур на поверхні і в глибині океану. Частина цього струму використовується нами без будь-якої переробки, наприклад для електролізу води, а другу частину потужний переривач, а потім ось цей трансформатор перетворюють на струм низької напруги, який передається по верхніх — бачиш, на стелі? — проводах у лівий відсік, в акумулятори, і заряджає їх.
Павлик уже бував тут з Маратом, і нічого нового Горєлов йому не сказав. Все це було йому вже відоме. Але сказати про це Горєлову у нього чомусь невистачало духу. Він чемно кивав головою і в той же час думав про те, що запізнюється на перев'язку і що йому обов'язково перепаде від Арсена Давидовича і, може, той уже сам збирається шукати його, Павлика. Що ж робити? Можна було б сказати про це Горєлову, чемно, навіть дуже чемно пробачитися перед ним і пояснити: так, мовляв, і так… Але ні, ні! Це зовсім неможливо. Він знову, мабуть, розсердиться.
Вони пройшли під аркою перебірки в наступний відсік — електропідстанцію для розжарювання корпусу підводного човна під час ходу «на парі», коли тонкий шар гарячої пари окутує судно і полегшує йому рух у воді; потім у компресорний відсік, де потужні компресори продувають стисненим повітрям баластні, зрівнювальні дифе-рентні цистерни, звільнюючи їх від водяного вантажу для випливання чи вирівнювання підводного човна. Потім ішов відсік з балонами стисненого повітря, а за ним, помітно вужчий і нижчий, знову генераторний і трансформаторний відсік.
— Але ж, Федоре Михайловичу, — чемно кивнув головою Павлик, — ми вже начебто тільки що бачили ці машини в першому відсіку…
І, зібравшись з духом, Павлик хотів уже попросити пробачення і сказати, що він дуже вдячний, що все це страшенно цікаво, але що він дуже поспішає на перев'язку і навіть, мабуть, спізнився і Арсен Давидович буде дуже незадоволений, і тому він просить дозволу піти… Але саме в ту мить, коли він майже розтулив уже рота, щоб сказати все це, Горєлов підійшов до протилежної перебірки і біля наглухо закритої арки натиснув зелену кнопку зліва. Двері тихо відсунулись вбік і заховалися всередині товстої перебірки. В арці, що відкрилася, показався новий підсік, ще нижчий і вужчий, з закругленою зовнішньою стіною; з усього було видно, що Горєлов з Павликом наблизилися вже майже до останньої, найвужчої кормової частини підводного човна.