Таємниця піратських печер
Шрифт:
— Вибач, Пепе. Завтра докажеш.
Всі погодилися і вирішили вкладатися спати. Пако ж придумав ось що: лягти біля виходу і, коли всі поснуть, вибратись тихенько, пройти переліском і…
Розділ XVI
ТАЄМНИЦЯ
Пако пройшов переліском і попростував далі. До нього долинав шум моря. Неподалік від печер він зупинився. Хлопчик побоювався, що світло ліхтарика, тепер уже з новими батарейками, хтось може помітити.
«Усе йде добре, — подумав Пако. — Пошукаю якусь схованку».
Через кілька хвилин місяць вийшов із-за хмари, і хлопчик побачив перед собою невеликий чагарник та брили каміння. Підійшов, розвів руками гілля й примостився поміж кущем та скелею.
— Тут я добре замаскований, — сказав він сам до себе. — А тепер — чатувати.
З його схованки вхід до печери був як на долоні.
— Що сталося, Мочіто? — прошепотів у наметі Пепе після того, як цуценя вдруге загарчало.
І майже відразу почув, як луснула суха галузка. Тиша. Потім шерех! Схоже на кроки! А його брат був далеко. Чатував.
Біля табору хтось є!
Пепе прислухався. Може, це знову Хасінто. Якщо шерех повториться, доведеться розбудити Артеміо, хоч він і сваритиме їх за те, що Пако немає в наметі.
«Але гірше буде, коли щось станеться з братом», — подумав Пепе.
Цієї ночі не тільки цвіркуни не спали. На узбережжі не спали ще троє.
Розвиднялося. Удосвіта Пако повернувся до табору. Хлопчик мало не засинав на ходу.
— Потім розповім, — сказав братові й ліг. Він прокинувся, коли Артеміо вже подався на роботу, і діти посідали навколо Пако послухати його розповідь.
— Нічого я не побачив. — Це було єдине, що хлопчик міг сказати. Він цілісіньку ніч провів не склепивши очей у засідці. Проте нічого незвичайного не помітив.
Поки Пако снідав, Аліна та Маркос встигли збігати на Соснову гору і повернутися зі звісткою, що Хасінто вдома. Зазирнути до хатини вони не наважились,
— Отже, ящики чекають на нас! — вигукнув Пако, і гурт рушив до скелі Корсара.
Через кілька хвилин четверо дітей і цуценя входили до Лійкуватої печери і прямували в куток, де був отвір. Маркос поставив ліхтар збоку і прив’язав до виступу мотузок. Першим спустився Пако, за ним Пепе, потім вони допомогли Аліні. Останнім стрибнув в отвір Маркос, а Мочіта лишилася нагорі, риючись у землі.
Коли всі опинилися внизу, ліхтарик перейшов з рук у руки до Пепе, який був першим у ланцюжку, і група рушила по тунелю.
У тому місці, де треба було нагинатись, Аліна обернулася
— Ми, здається, йдемо…
— Так, Аліно, — перебив близнюк. — Ми йдемо в напрямку моря. Це я вчора з’ясував.
Нарешті тунель скінчився і діти опинились у нижньому гроті. Він був досить просторий, порівняно з тісним коридором. Сюди вже долинав шум прибою. З допомогою великого ліхтаря й ліхтарика вони досить легко знайшли підземне озеро.
— Дивовижно! — вигукнув Пепе,
— …вовижно… вижно… ижно… — пішли виляски.
Дітям аж не вірилось, що під глиною — море. Вони надовго застигли, роздивляючись витвір природи.
— Ця печера сполучається з морем, — пояснив Маркос, показуючи на воду. — Подібно до…
— Неймовірно! — вигукнув Пако, який відійшов від групи з ліхтариком у руці.— Неймовірно! Ящики зникли! Як же це могло статися?
Хлопчик був приголомшений. Ящиків, які він бачив на власні очі, на місці не виявилось. Маркос швидко обійшов печеру з ліхтарем.
— Тут нічого немає,— сказав він. — Їх забрали.
— І кудою ж їх винесли, якщо я чатував цілу ніч? Присягаюсь, що не заснув ані на хвилину.
— Тут немає іншого виходу окрім того, через який зайшли ми, — підтвердив Маркос, анічогісінько не розуміючи. Раптом він нахилився — Дивіться!
Хлопчик тримав у руці компас із розбитим склом. Друзі оточили його, гублячись у різних здогадах.
— Такими користувалися моряки, — сказала Аліна.
— Археологи теж, — промовив Пепе. — Компас потрібен у печерах, щоб не заблукати.
Виходить, що ящики належали таки Ірмі та Енріке. Крім шліфованого каменя, це підтверджував і компас.
— Я знаю, що сталося, — впевнено сказав Маркос. — Коли вони побачили нас на узбережжі, то злякалися, що ми виявимо їхні знахідки, й забрали їх. Скористалися тим, що Пако задрімав ненадовго на чатах і…
— Ні! Ні! Я не спав ані секунди, — обурився враз близнюк. — Тут має бути другий вихід. І я його знайду.
Але виходу він не знайшов. Проте, коли Пако почав гарячково водити навсібіч ліхтариком, промінь світла описав дугу під склепінням, і там щось майнуло.
— Що це? — промовив він і присвітив туди.
Коло входу до тунелю, на стелі грота, було видно якісь неоковирні малюнки.
— Піктограми! — захоплено вигукнув Пепе на всю печеру, неначе знайшов дорогоцінний скарб.
Він підбіг і вихопив ліхтарика з братових рук. Освітив ним стелю і застиг, вражений. Це були схематичні зображення, мальовані колами.
— Оце-то так! Це ж справжнє відкриття!
Усі підійшли подивитись на малюнки. На Аліну вони не справили великого враження.