Таємниця піратських печер

Валеро Рудольфе Перес

Щоб приспати пильність бандитів, було обмежено патрульні обходи. Натомість у кожну з трьох зон направили розвідників, які видавали себе за випадкових людей.

— Нас послали до Піратських печер під виглядом археологів, — пояснив Енріке. — Того дня, коли ви нас помітили, ми тільки прибули. У нас була підозра, що в печерах могли ховати вибухівку. Але ми нічого не знайшли.

— Коли ми спіткали вас біля слідів на піску, то вже дещо намотали на вус. Ці сліди ми бачили раніше і подумали, що

їх залишив Хасінто. А коли почули від вас, що це ви ловили вночі рибу разом з Артеміо, — то повірили в не остаточно, — роз’яснила Ірма. — Тепер ми знаємо, що їх залишив пірат на прізвисько Вусань. Це він переносив ящики.

— Якими ж дурними ми були: не зрозуміли, що їх забирають через озеро в печері,— забідкався Пако і додав: — Напевне, той компас, що ми знайшли, був їхній.

— Не журись, адже вони навіть нас збили з пантелику, — сказав Енріке. — На якусь мить ми майже повірили, що шукаємо не там, де треба.

— Але потім ми змінили свою думку, — зазначила Ірма, — Учора в дзеркальце джипу я помітила людину, що стежила за нами, ховаючись на горі. Ми знали, що Хасінто ловить рибу з човна, отже це був не він. Тоді ми вирішили вдати, що від’їжджаємо, а вночі повернулись.

— А я, дурень, розбив передавач.

— Ну що ти, Маркосе, — сказала Ірма. — Ти ж не знав, хто ми насправді.

— Отже, вони висадились вночі, гадаючи, що на березі нікого немає? — спитав Пепе.

— Авжеж, — підтвердив Енріке. — Вусань не знав про вашу присутність.

— Вибачте, — підвівся Пако. — Я зараз повернусь, — і пішов до своєї кімнати.

Аліна пересіла на його місце, ближче до Ірми.

Пако повернувся до вітальні.

— Я вас запрошую на морозиво, — сказав він і показав гроші.

— Ні в якому разі,— заперечив Енріке і підвівся. — Це ми вас запрошуємо. Ви теж багато зробили для успішного проведення цієї операції.

Розділ XXIX

ВІДВАЖНА МОЧІТА

По дорозі до кафетерію Пепе згадав:

— Ми повинні повідомити Академію наук про наскельні малюнки, кістку та кам’яну кулю!

— Що таке? — зацікавився Енріке, який вперше про це чув.

Хлопчик розповів про відкриття.

— Це місце поховання сібонеїв, — сказав Енріке. — Я недавно перечитував про них. В їхніх могилах звичайно знаходять кам’яні кулі. Розмір цих куль залежить від віку небіжчиків. А кістки вони фарбували в червоне, бо для них цей колір символізував сонце або кров.

Вони вже дійшли до торговельного центру і попрямували до кафетерію.

— Будь ласка, морозива для всіх, — замовила Ірма, коли вони посідали. — Шоколадного.

Вони ласували морозивом, аж раптом почули гавкіт і чоловічий голос.

Пако вискочив надвір. Решта вийшли за ним.

— Це

Мочіта! — вигукнула Аліна.

— Я погано причинив двері, коли ходив по гроші,— згадав Пако і покликав: — Мочіто! До мене!

Якийсь чоловік задкував від Мочіти, що оскаженіло на нього гавкала. Це був племінник Белісаріо.

— Заберіть собаку, — попросив Омар здаля.

— Мочіто! — ще раз грізно покликав Пако.

Але цуценя спробувало вкусити чоловіка за литку.

— Вона ніколи так не поводиться, — винувато сказав Пепе.

Пако підбіг до Мочіти і взяв її на руки.

— Вибачте, — сказав він.

— Заберіть її,— буркнув невдоволено Омар і заквапився до свого авто, що стояло біля тротуару.

Ірма, Енріке та їхні друзі підійшли до Пако.

— Не розумію, що це з нею, — дивувався Пепе. — Вона ніколи не кусалась. Чи не так, Пако?

— Мабуть, їй не подобається цей чоловік.

— Давайте повернемось, а то розтане морозиво, — сказала Аліна.

— То кажеш, що ніколи не кусалась… — повільно проказав Енріке. Аж раптом цуценя вислизнуло з хлопчикових рук і майнуло за Омаром, який саме підійшов до свого авто.

— Іди геть! — намагався відігнати Мочїту чоловік.

Маркос кинувся забрати Мочіту, але не встиг: цуценя вчепилося зубами в чоловікову ногу.

— Ах ти стерво! — вилаявся Омар і хотів ударити її ногою, але не влучив.

Пако закляк на місці. Він згадав минулу ніч.

— Це він! — вигукнув хлопчик. — Це він! Це той чоловік, що напав на мене! Це він! Вусань!

Омар був останнім з банди. Зараз утече. Енріке не встигне, бо бандит уже відкривав дверцята авто. Маркос плигнув на ворога.

Омар нагнувся і вдарив хлопця кулаком знизу. Маркос упав як підкошений. Омар озирнувся: біля машини стояли жінка і чоловік з перебинтованою рукою. Вусань накинувся на Енріке.

Перший удар прийшовся в поранену руку. Другий мети не досяг. Енріке зігнувся і ступив крок уперед, повернувшись спиною до Омара. Той здогадався, що тепер треба чекати удару ліктем у живіт. Та було запізно. Від сильного удару в ребра він осів. Далі Енріке звалив бандита з ніг, врізавши його ребром долоні по шиї.

Підійшли інші. Маркос, що вже оговтався, нахилився і задер у чоловіка холошу. Над кісточкою, біля свіжого сліду від зубів цуценяти, виднівся такий самий знак, тільки вчорашній.

— От ми його й спіймали, — сказав, важко дихаючи, Енріке. — Причепіть йому фальшиві вуса і відразу його впізнаєте. Ми схопили останнього з банди.

Розділ XXX

СКАРБ ПІРАТСЬКИХ ПЕЧЕР

— Пепе досі немає, а все вже готове, — непокоїлась Ана, мати близнят. — Хай тільки прийде, я йому покажу.