Таємниця твого обличчя. Вибране, Павличко Дмитро

Таємниця твого обличчя. Вибране

5.00 + -

рейтинг книги

Шрифт:

Живу, як той гірський потік

Живу, як той гірський потік,На спокій – ні хвилини.Іскрюсь від кременя в бігу,Туманюся від глини…Спадаю дзвінко з темних скельУ плесо, повне гулу.Від крові пурпурним стаю,А чорним – від намулу.Та відновляється в меніНевигасна й воскреснаМого кохання чистота,Як та блакить небесна.Прояснює в мені любов,Як сонце неминуще,Все,

що в моїй доші моєДжерельне і цілюще.

Був день, коли ніхто не плаче

Був день, коли ніхто не плаче,Був ясний день, як немовля.Та я здригнувся так, неначеТвоє ридання вчув здаля.Я знаю – ти не заридала,А в світі, що гуде й гримить,Мене лиш пошепки назвала,До себе кликнула в ту мить.

Де ждав я тебе, як свята

Де ждав я тебе, як святаНатруджений жде чоловік,Там птахи, дерева й звірятаЗакохані в тебе навік.Де запах твого волоссяРозквітнув, як синій без,Там серце моє вознеслосяВ сліпучі верхів’я небес.Де я в молодому бентежжіПід руками твоїми горів,Там світять зоряні вежіНайкращих моїх вечорів.

Не бійся сивини моєї

Не бійся сивини моєї —Вона тебе не забруднить —Ця біла, наче цвіт лілеї,Ця, наче небо, синя нить.В ній голова моя зігріта,Неначе в мареві гора.Це подих не зими, а літа,Це дим незримного костра.Там думка палахтить, як рана,Горить віків броня і бронь.Благослови, моя кохана,У скронях схований вогонь.Прийди до мене – це не сором,Любити мисль, що опекла.Схились над полум’ям прозоримМого печального чола.І не питайся, що згоріло,Бо кров мою вогонь зберіг,Байдужості смертельне трілоНе вдерлося до жил моїх.Навчив мене вогонь терпіти,Хапливим бути, мов карук,Але мого чола орбітиЗасвітяться від ніжних рук.Тож доторкнися до сивизни,Що очі молоді пече,Можливо, світло дивовижнеТобі між пальців потече.

Ми вийдем з тобою на листя опале

Ми вийдем з тобою на листя опале,Де синє повітря, як сиві опали,Ми станем з тобою, як олень і ланя,Вслухатися в лісу бентежне волання.Очиститься подих і голос від диму,Я пісню з тобою високо нестиму,Трава нам заграє, і вітер затрубить,І постріл мисливця нас раптом розбудить…

Зніми мені легенькою рукою

Зніми мені легенькою рукоюСніжинку

із брови, а з серця – лідПоважності, печалі, супокою,Всього, що я надбав за стільки літ.Ні, не знімай, бо в серці ворухнетьсяКраси твоєї молоде жало;Ту кригу я приклав, як ніж, до серця,Аби не так боліло і пекло.

Зеленим вогнем береза

Зеленим вогнем береза,Як свічка, в полі горить.Ні вітер, ні блискавок лезаНе можуть її погасить.Коли сумовитим дзвономОсіння блакить загуде,Те полум’я стане червонимІ тихо на землю впаде.Любове моя вогнекрила,Ти линеш в осінню даль.Та краще б тебе згасилаНенависть, а не печаль.

Це неправда, що ми помрем!

Це неправда, що ми помрем!Ти – земля, а я – твій сівач.Плуг іде – під його тягаремТи возрадуйся і не плач.Сокруши свою душу твердуПестотливою зливою втіх.Я ж і сам, як зернина, впадуПоміж скибами гонів твоїх.Ми небес глибину збагнем,Вище зір піднесем колоски.Ми пшениці незгасним вогнемПролітатимем крізь віки.

Зачах, згорів я до основ

Зачах, згорів я до основ,Та знов іде хвилина дива,Коли підкріплюється зновДуша голодна і жаждива.Це ти даєш мені життя,Це ти від ста смертей ослона!Цілюще губ твоїх пиття,Святі хліби грудей і лона.Благословенна, дорога,В моїй крові і в плоті суща.Ти вічна, як моя жага,Як голод мій, ти невмируща.

Найдовша з усіх доріг

Найдовша з усіх доріг —Дорога твого приходу.Найбільша з усіх таємниць —Таємниця твого обличчя.Ми прощаємося на день,Ніби розходимось на віки.І твій слід на моєму серціПоглиблюють кожні очі.

* * *

Коли до тебе прилечу

Коли до тебе прилечу,Засяє в сонці все навкруг,Як після теплого дощуВ росі важкій зелений луг.Ти руку покладеш меніНа очі, сповнені провин,І риси матері ясніПобачу я крізь пальців плин.Дитинство й ти. Це наче все.Далеко так. Близенько так.Мене до тебе принесеЗ паперу зроблений літак.

Я бачив тебе сьогодні

Я бачив тебе сьогодніМіж дівчатками з п’ятого класу.

Конец ознакомительного фрагмента.