Таємний посол. Том 1
Шрифт:
В цей час до Гордона підбіг молодий сердюк. Він був спітнілий, задиханий, без шапки.
— Пане полковнику, пане полковнику!
— Ну, що тобі?
— Наказ головнокомандувача Ромодановського…
— Ти зі ставки? Як же тобі пощастило пробратися?
— Таємним ходом. Ледве проліз…
— Які ж втішні новини ти приніс, козаче?
— Головнокомандувач наказав негайно вивести війська за Тясмин, а гармати і замок зірвати, пане полковнику! — І він подав пакет.
— Що? — вигукнув Гордон. — Ти при своєму розумі, козаче?
Сердюк
— Це наказ головнокомандувача…
Але розлютований шотландець уже не звертав на нього уваги. Швидко зламав воскову печатку, пробіг очима листа від Ромодановського. Гнів розпирав йому груди:
— О свята Марія! Це ж безглуздя! Ми тут іще довго можемо чинити туркам опір! Як же здавати фортецю, за яку пролито стільки крові! Ну?.. Ще не охололи трупи наших товаришів! Яничари всюди відбиті… Ні, ні, я не вірю! Це помилка! Фатальна помилка!
Безтямним поглядом він обвів присутніх.
Сердюк похмуро глянув на нього, ще раз повторив:
— Це наказ головнокомандувача. І боярин просить не зволікати з його виконанням!
Гордон мовчав. Мовчали, вражені почутим, і оборонці фортеці. Роман, опираючись на шаблю, підійшов до Арсена, обняв за плечі. На білій пов’язці чорніла кривава пляма.
— Як же це? — прошепотів здавлено. — Здавати замок? Після всього того, що ми тут сьогодні пережили?
Арсен теж тремтів від обурення:
— Справа не в нас… Серце кров’ю сходить: загинув Чигирин! Від міста нічого не зосталося — турки все спалили, зруйнували. А тепер і фортецю… своїми руками… висадити в повітря. Здати… Боже, що скаже народ!
Всі здавалися пригніченими, прибитими. Рожков стискав кулаки. Грива люто блискав спідлоба. Всі дивилися на полковника.
Нарешті він струснув головою, промовив:
— Ну, що ж — думати нічого. Наказ є наказ!.. Передайте на стіни: гармати негайно заклепати і кинути на голови яничарам! Усім відходити до північної вежі!.. Порохові погреби зірвати після того, як вийдуть люди! — Він обвів поглядом задимлені обличчя воїнів. — Рожков, доручаю цю справу тобі… Послужи, голубе, ще раз вітчизні! Але якщо не хочеш…
Рожков виступив наперед. Глухо сказав:
— Дякую, полковнику!
Поряд з Рожковим став Грива. Похмуро блиснув очима:
— Дозвольте і мені разом з Кузьмою… Один добре, а два краще: все може трапитись…
— Гаразд. Ідіть.
Рожков і Грива мовчки потиснули друзям руки, миттю зникли за внутрішнім парапетом стіни.
Наказ про здачу фортеці і відступ за Тясмин блискавично поширився між оборонцями замку. Стрілецькі і сердюцькі загони швидко знімалися з своїх місць і поспішали до північної вежі, під яку вже підводились порохові міни.
Було видно, що на стінах не гримлять гармати, не тріщать мушкети і самопали, не горлають дико тисячі людських горлянок. Тільки брама здригалася від могутніх ударів тарана — то яничари, підбадьорені тим, що уруси не стріляють, посилили натиск.
Гармаші,
Від вибуху міни злетіла в повітря північна вежа і частина стіни обабіч неї. Юрма стрільців і козаків хлинула в пролом, зім’яла на своєму шляху приглушених і наляканих вибухом яничарів, покотилася крутим схилом вниз, до Калинового мосту,
В той же час затріщала брама південної вежі. Не витримали міцні дубові бруси могутніх ударів тарана — піддалися. Розтрощені ворота упали на землю. В замок ринула темна хвиля нападників.
Арсен схопив знесиленого Романа під руки, потягнув до пролому. Чи ж устигне? Він оглянувся — яничари запруджували майдан, розтікалися по темних закутках замку. Рубали поодиноких стрільців і козаків, що загаявшись, не встигли втекти вчасно.
Палаюча стайня освітлювала все довкола.
У мерехтливо–кривавому світлі пожежі він раптом уздрів Гордона. Довготелесий, худий шотландець прудко біг до порохових погребів.
«Божевільний! Загине!» — майнула думка, і Арсен, залишивши Романа біля пролому, щодуху гайнув йому навперейми.
До погреба вони прибігли майже одночасно. Гордон рвонув причинені двері. Внизу копошилися дві темні постаті.
— Кузьма, чого гаєшся! Швидше! — заревів шотландець. — Яничари зараз будуть тут!
У погребі спалахнули голубі іскри: то Грива люто бив кресалом об кремінь, але трут ніяк не займався.
Гордон вилаявся і помчав до палаючої стайні. Арсен хотів зупинити його, та не встиг. Той вихопив з вогню палаючу лату і прудко побіг назад. Його помітили яничари. Велика юрба понеслася за ним.
Вскочивши в двері, полковник крикнув:
— Тікайте! Підпалюю! Турки близько!
Йому назустріч метнулася висока темна постать. То був Грива.
— Не смій, чорт! — гнівно заревів він і видер з рук у полковника вогненний смолоскип. — Кузьмо, виведи звідси цього навіженого!
Від несподіванки Гордон аж сторопів. В ту ж мить Рожков схопив його за плечі і силоміць випхав у двері. Побачивши Арсена, гукнув:
— Забери його! Тікайте хутчій!
Тим часом яничари вже затопили майже весь двір. Гаятись справді було небезпечно. Арсен потягнув полковника до широкого пролому в стіні, де маячіла схилена постать Романа.
Рожков хотів повернутися до льоху, та Грива загородив йому дорогу:
— Тікай, поки не пізно! Чого обом пропадати? У мене з бусурменами свої рахунки!
Бачачи вагання стрільця, Грива оперіщив його по плечах палаючою латою:
— Тікай, сатана!
Через густо всіяний трупами майдан до них бігли з шаблями в руках ворожі вояки. Ось–ось вони будуть тут! Вже видно криваві відблиски пожежі на їхніх напружених, спотворених люттю обличчях.
— Тікай! — ще дужче заревів Грива.