Тигролови
Шрифт:
Рису б ту можна назвати лихоманкою. Так, лихоманкою хворобливого гону в напівсконкретизовану химеру, в якусь загадкову, екзотичну країну, в якесь ельдорадо, десь туди, де ще їх не було.
Риса та є спільним знаменником для всієї цієї маси людей – маси мандрівників, що заселяють цей оригінальний світ на колесах.
Проте для більшості з них те «кудись» було досить сконкретизоване. Вони їдуть на ДВК, що десь там, на другім кінці світу, на берегах Тихого океану. І там той дійсний, справді казковий світ. І там те справжнє золоте ельдорадо, що про нього стільки чуто, читано, мріяно і передумано.
Ось туди все це й мчить. Мчить без віддиху і без
Жиє реальним і напівфантастичним, але безжурним, рожевим життям. Веселковим, напруженим. Як той метелик-одноденка… Любиться… Свариться… Одружується… і розлучається… І фантазує, вигадує і вірить, загубивши грань між реальним і фікцією.
Химерний екстериторіальний світ! Світ блаженної незалежності від будь-якого «спец»– і «проф» навантаження, від будь-якої «спец»-, «проф»– і «парт» дисципліни, від шипіння примусів і начальників, від безконечних черг за калошами і безконечних «чергових зборів» у цехах, на службі і вдома. Світ ідеальної свободи і повної відсутності диктатури, якщо не брати до уваги диктатуру кохання та переступлення влади кондуктором. Світ пригод і романтики, світ поцілунків і преферансу, фантастичних історій, небувалих подій, трансформованих призмою екзальтованої фантазії.
Світ благословенної свободи, купленої за готівку разом із плацкартою.
Мелькають дні і ночі, і знову дні, і знову ночі. Утікають ліси, і пустелі, і гори… Утікає десь цілий світ, розпливчастий і туманний, нереальний світ, поставлений шкереберть.
Повз нього пливе цей – конкретний, напружений і намагнетизований, осяяний блакитним, рожевим, зеленим сяйвом вибагливих абажурів, заслонений газовими фіранками, наснажений коханням і поривами, озвучений патефонними фокстротами і румбами… А над усім – Арсеньєв! Ах-х, Арсеньєв!..
О Арсеньєв!.. Він бог цілого цього експресу, цілого цього світу. Володар дум і сердець. Він панує тут, як ніколи не панував там – у тій неймовірно казковій, відкритій ним країні, що зробила його ім’я девізом і прапором всіх мандрівників і всіх – ось таких – конкістадорів. О Колумб заамурської і надамурської голубої галілеї!! Відкриватель дивовижного, герой і переможець непереможного, співець і автор найекзотичнішої і найфантастичнішої країни у світі – російського, чи то пак тепер совєтського, Клондайку. Ні, інтернаціонального золотого ельдорадо, куди навіть жиди погнали «добровільно-примусово», зрадивши Палестину, творити свій Біробіджан. Його аксесуари, екзотичні аксесуари тієї, відкритої ним, екзотики панують тут і живуть поруч із усіма мешканцями розкішних купе, салон-вагонів, тамбурів і коридорів. Переселились з тієї країни і живуть тут – проводжають цих мандрівників, як чичероне, туди, до себе в гості… Дерсу Узала і тигри… Женьшень, Уссурі і тигри… Манзи і тигри… Фанзи і знову тигри, тигри, тигри… Тигри над усе і над усім! З усіх дивогідних аксесуарів тієї дивогідної країни, що володіють серцями цих більших і менших Пржевальських, більших і менших Колумбів та Нансенів, – тигри найдивоглядніший і найфантастичніший аксесуар. Ними наповнений цілий цей експрес. Вони блукають по ньому з хмарами диму і румбами, викликають ентузіазм і викликають тремтіння в колінах та солодкий холодок не в одного з цих хоробрих шукачів щастя, сильних емоцій і справжньої екзотики.
Вони панують в уяві кожного як символ, як страшний і привабливий образ тієї невідомої землі, куди він
– А чи ви чули… Раз бубни! То… чи ви читали, як на Н-ській заставі недавно тигр украв стійкового?
– Та що ви!.. Раз черви… Ну, і як?!!
– Два піки!.. Го-го – заніс, мов кошеня…
– Боже мій… Пас!.. Боже мій…
Або:
– Ух, ти моя смугаста кішечко!.. – це коханець до любки, ластячись.
Сусідка навпроти робить великі очі і пошепки до другої:
– Добра мені «кішечка»! Від Уралу змінила четвертого коханця… Це ж тільки від Уралу! А до Владивостока?! Апетит, прости Господи. Смугаста тигрище, а не «кішечка»!!!
У коридорі пара похідних коханців туляться одне до одного, дивляться у вікно і мріють-мріють:
– Ах, який я щасливий!.. Ми заїдемо десь далеко-да-а-леко в тайгу… І там, в нетрях, серед квітів і пралісу я збудую затишну хатинку… Я її зроблю такою… такою…
– Обережно, порвеш запонки… Ах-х! Як чудесно… А ти не боїшся тигрів?…
– Ну-у! Я маю… Я везу дві рушниці «Зарева» і повну валізу набоїв, ще й бінокль, ще й компас… Ми будемо дивитися, дивитися…
– Ох-х!.. Який ти… Який ти герой!!
Або:
– Чого ви на мене витріщились, мов тигр?!
Або:
– А скажіть, будь ласка, в Хабаровську можна ходити по вулицях? Безпечно? Чи є міліція?!
– Є… А що?
– Та я читала, що ще недавно тигри там гуляли по вулицях і крали людей, ба навіть коней. Чи правда?
– Правда.
– Боже мій! – і до чоловіка з істеричною розпукою: – Казала тобі!.. Казала ж!.. Пропадай він пропадом той Де-Ве-Ка! Так ні. «Поїдем, поїдем». Підйомні йому!.. За віддаленість йому!.. Мало йому!.. Мало йому!.. Висідаю! На першій же станції висідаю! Досить з мене твоїх фантазій! Досить з мене кров пити!..
– Ну, заспокойся… Ну, душечко!.. – потішав розгублений супруг – якийсь, може, бухгалтер, якоїсь, може, «Союзриби» або «Союззолота». – Ну, ми не поїдемо до Хабаровська, ми поїдемо на… на Сахалін. Еге ж! Там довкола вода, і та сатана туди не перепливе.
Або: сп’янілий шукач сильних емоцій, наслухавшись страшних історій про ведмедів, що завертають людині волосся з шкірою на очі, про тигрів, що хапають людей по квартирах і навіть «біля самісінького кінотеатру, їй-бо!», після надцятої чарки впавши в філософський жаль до себе:
– Оттак… Жиє-жиє чоловік… І п’є… І було йому добре… Ні, їде, пх-х-хається… Гік… І раптом – нема! О! І нема!.. Якась дурна кішка буде носити його, як мишу… Кондуктор!!!
……………………………………
Тигри. Страшне божество, смугасте шкірою, а ще смугастіше репутацією. Всемогутній «Амба», славніший за самого Арсеньєва і екзотичніший за все на світі. Володар дум і об’єкт молитовного екстазу та жаху не тільки в того наївного Дерсу Узала, а й в цілого цього екстериторіального світу.
З тиграми міг змагатися хіба лише тільки женьшень. З-поміж усіх тих надзвичайних аксесуарів потрясаючої екзотики з тиграми міг змагатися тільки женьшень – чудесний корінець, могутній талісман, міфічний і одначе реальний плід уссурійського ельдорадо, оточений ореолом всеазійської, ні, всесоюзної, якщо не всесвітньої слави. Навіть папороть, що цвіте в ніч проти Івана Купала по цілій європейській літературі, з усіма скарбами, що вона їх береже, з усім комплексом легенд і казок, блідне перед тим магічним женьшенем.