Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
Шрифт:
Тому хлопець вiдповiв:
– А давайте заб'ємося об заклад, пане, що цей трамвай поїде на вокзал.
Панок засмiявсь i сказав точнiсiнько те саме, що сторож на кладовищi:
– Програв ти свiй заклад наперед, хлопче!
– А потiм додав: - Бо ми їдемо в дев'ятому номерi, а цей номер нiколи ще не ходив до вокзалу.
– Однаково, забиймося!
– промовив Тiм так упевнено, що панок аж сторопiв.
– О, ти, здається, певен свого виграшу, хлопче! А на що ти хочеш закластися?
– На квиток
– То ти хочеш їхати до Гамбурга?
Тiм кивнув головою.
Ласкаве кирпате обличчя зморщилося в усмiшцi.
– Тодi не треба й закладатися! Бо я сам їду до Гамбурга й маю квиток на цiле купе. Той пан, що збирався їхати зi мною, затримується тут. От ти й будеш менi за товариство.
– I все ж давайте заб'ємося, -поважно сказав Тiм.
– Ну, гаразд. Забилися. Але попереджую: ти програєш! Як тебе звати?
– Тiм Талер.
– Гарне прiзвище. Грiшми пахне [1]. А мене звуть Рiкерт.
– -----[1] Талер - давня нiмецька монета.
– -----
Вони потисли один одному руки, воднораз познайомившись i забившись об заклад.
Коли до вагона ввiйшов кондуктор перевiряти квитки, пан Рiкерт спитав його:
– Ми їдемо на вокзал?
Тiльки-но кондуктор розкрив рот вiдповiсти, як трамвай рiзко зупинився: Тiм мало не впав на пана Рiкерта. Кондуктор побiг до переднiх дверей. Там якраз заходив до вагона ревiзор у мундирi з товстим срiбним аксельбантом. Вiн щось гукнув кондукторовi, а той йому; потiм кондуктор повернувся до вагона й вiдповiв на Рiкертове запитання:
– Зараз ми, пане, справдi поїдемо на вокзал, бо на нашiй лiнiї порвався провiд. Але звичайно дев'ятка на вокзал не ходить.
Торкнувши пальцем кашкета, вiн знову пiшов наперед.
– Грiм побий, швиденько ж ти виграєш заклади, Тiме!
– засмiявся пан Рiкерт.
– Ти, напевне, знав, що той провiд порветься, еге?
Тiм сумно похитав головою. Вiн раднiший був би програти цей заклад. Та все ж йому хоч ясно стало, що пан Троч має такi здiбностi, якi можна назвати принаймнi незвичайними.
На вокзалi пан Рiкерт спитав, де ж Тiмовi речi.
– Все, що треба, при менi, - вiдповiв Тiм якось непевно, трошечки по-дитячому.
– А паспорт у кишенi.
У хлопця справдi був паспорт. Як йому минуло чотирнадцять рокiв, вiн добивсь вiд мачухи, щоб вона взяла йому паспорт. Мовляв, на iподромi можуть часом спитати документи. Одного цього натяку вистачило: адже якраз тодi Тiм був вiдмовився вигравати грошi.
А тепер от виявилося, що паспорт йому справдi потрiбен, бо ж вiн їхав до чужого мiста, до Гамбурга.
Пан Рiкерт мав у поїздi цiле купе першого класу. На дверях була пришпилена картка з написом: "Крiстiан
– Тобi недобре, Тiме? Чого ти раптом так поблiд?
– Та нi, нiчого, зi мною часом таке буває, - вiдказав Тiм, i то, власне, була правда, бо з ким на свiтi такого не буває?
Поїзд довго їхав понад берегом Ельби. Пан Рiкерт, видимо, зацiкавлено розглядав рiчку й береги, а Тiм нiчого того не бачив.
Час вiд часу ласкавi Рiкертовi очi крадькома поглядали на Тiма, тодi знову повертались до краєвиду в вiкнi. Пана Рiкерта чимсь непокоїв цей поважний, аж сумний хлопець, i вiн вирiшив розважити його кумедними iсторiями з моряцького життя. Але скоро вiн помiтив, що Тiм задумався про щось своє i не слухає його.
Аж як пан Рiкерт заговорив про барона Троча, на чиєму мiсцi їхав тепер Тiм, хлопець видимо зацiкавився й навiть сам розговорився.
– Барон, мабуть, дуже багатий?
– спитав вiн.
– Без мiри багатий! У нього є пiдприємства по всьому свiтi. Те гамбурзьке пароплавство, де я директором, також належить йому.
– То барон живе в Гамбурзi?
Пан Рiкерт якось непевно розвiв руками, немов хотiв сказати: "Що я знаю?" Тодi пояснив:
– Барон живе скрiзь i нiде. Сьогоднi вiн у Гамбурзi, завтра в Рiо-де-Жанейро, а пiслязавтра, може, в Гонконгу абощо. А головна його резиденцiя, скiльки менi вiдомо, - один замок десь у Месопотамiї.
– Ви, певне, дуже добре знаєте його?
– Його, Тiме, нiхто добре не знає. Вiн перемiняється, як хамелеон. Примiром, вiн багато рокiв мав тонкi стиснутi губи й колючi очi - я ладен заприсягтися, що вони були водяво-блакитнi. I ось я побачив його вчора, - аж вiн має лагiднi карi очi. I темних окулярiв на вулицi вже не носить. Але найдивовижнiше ось що: я нiколи не чув, щоб вiн смiявся, а от учора вiн реготав, як малий хлопчак. I нi разу навiть губiв не стис, як бувало звичайно.
Тiм квапливо вiдвернувся до вiкна, бо сам в ту мить мимоволi стис губи
Пан Рiкерт вiдчув, що його оповiдання чимсь i дуже цiкавить, i водночас бентежить хлопця. Тому вiн змiнив тему:
– А чого ти, власне, їдеш до Гамбурга?
– Хочу найнятись на який-небудь пароплав учнем офiцiанта!
– I знову Тiм сам здивувався зi своєї несподiваної ухвали, хоч дивного в нiй нiчого й не було: адже треба з чогось починати, коли хочеш стати моряком.
Пан Рiкерт аж засяяв, гордий вiд того, що може допомогти хлопцевi.
– То ти щасливець, Тiме!
– сказав вiн майже урочисто.
– Коли тобi треба на вокзал, трамвай наче тiльки задля тебе повертає туди, а коли тобi потрiбна робота, мов з неба падає людина, що може її тобi дати!