Тiм Талер, або Проданий смiх (на украинском языке)
Шрифт:
Потiм додав уголос:
– I мене теж нiхто не спiймає!
Тридцять другий аркуш
ЧОРНИЙ ХIД
Тiмiв номер дивився вiкнами в двiр, тому хлопець не почув Трочевого крику, коли з бароном сталося нещастя. В загальному сум'яттi нiхто не здогадався сповiстити його про це зразу. А пiсля недовгої телефонної розмови з Трочем Тiмовi чогось подумалося, що й цей нещасливий випадок наче вичитаний iз пригодницької книжки - як i все, що дiялось того дня. Коли вiн згадував про буцiмто тяжко покалiченого барона, йому ставало соромно за ту думку, i все ж вона
I те, що зробив Тiм далi, було нiби вичитане з пригодницької книжки. Бо вiн учинив так, як радила таємнича записка ("Чорний хiд"!) i як здогадувався Троч ("Може, хлопець теж перевдягнеться"). Отут хлопцевi придалося те, що барон останнiй рiк щедрiше давав йому кишеньковi грошi.
Тiм викликав дзвiнком покоївку й пообiцяв дати їй триста марок, коли вона чимшвидше потай принесе йому ношену матроську одежу: синi парусиновi штани, темно-синiй светр i кашкет. Дiвчину страшенно захопило таємниче доручення: вона, певне, читала копiйчанi романи. Вона сказала, що має кавалера з "Матроської спiлки" й зустрiнеться з ним сьогоднi о восьмiй годинi. В нього вона може випросити й одежу.
– Гаразд, - сказав Тiм.
– Тодi вгорнете її в свiже простирадло й занесете менi до дев'ятої години.
– Ну що ви, мiстере Браун!
– вiдказала дiвчина (адже Троч i Тiм оселились у готелi як батько i син Брауни).
– О дев'ятiй годинi простирадел у нас не мiняють. Хiба купальне!
– Ну то загорнiть у купальне простирадло, менi однаково, аби ви принесли одежу.
– А що менi сказати тому пановi внизу, мiстере Браун?
– Якому пановi?
– перепитав Тiм.
– А тому, що дав менi сто марок, щоб я нишком стежила, що ви робитимете!
– А, пановi детективовi! Скажiть йому, нiби я попросив у вас таблеток вiд головного болю, а ви менi сказали, що вони є в аптечцi у ваннiй кiмнатi.
– Гаразд, мiстере Браун!
– I ще одне: о дев'ятiй годинi, мабуть, уже ж не ваша змiна буде? То чи зможете ви на той час надягти свою робочу сукню?
– Авжеж, мiстере Браун! Iнакше мене б сюди й не пустили. В мене вдома є робоча сукня, я її надягну пiд пальто. А поверх чепчика запнуся хусткою. Це щоб тут не марудитись, перевдягаючись.
– Чудово, - сказав Тiм, i в кутиках уст у нього з'явилися виразнi ямочки.
– Отже, я можу бути спокiйний, одежу ви принесете?
– Принесу, мiстере Браун. А... грошi ж ви менi вiддасте?
– Та вiзьмiть хоч зараз!
– юнак вийняв iз гаманця три папiрцi по сто марок i простяг покоївцi.
– Який же ви легковажний!
– засмiялася дiвчина.
– Хiба за таке платять наперед? Ну та дарма, я вас не одурю. А поки що спасибi! I до побачення!
– До дев'ятої, - вiдказав Тiм. Тодi замкнувся й лiг на диван. Заснути вiн, звичайно, не засне, але хоч спочине.
Зразу по дев'ятiй годинi прийшла, як умовлялися, покоївка. В чорнiй сукнi з штучного шовку й у бiлому чепчику. Купальне простирадло вона несла згорнене перед собою.
– Той чоловiчок спитав мене, чого я до вас iду, - прошепотiла вона.
– Та я йому сказала, що ви вдень
– Спасибi, - голосно промовив Тiм, а пошепки додав: - Вiтайте вашого кавалера з "Матроської спiлки"!
Тодi й дiвчина вiдповiла голосно:
– Дякую, мiстере Браун! Щиро дякую!
– I вийшла з номера, ще раз моргнувши Тiмовi в дверях. Юнак теж моргнув їй.
Покоївчин кавалер був, видно, трохи вищий за Тiма; але ж штани можна пiдтягти вище на шлейках, а светри носять i просторi.
У дзеркалi Тiм сам себе не пiзнав, надто як насунув на лоба кашкет. Тiльки пещений колiр обличчя зраджував його. Однак i на те знайшлася рада: вiн натер собi щоки пемзою, що знайшлась на умивальнику, й намазав їх землею з квiткового горщика. Потiм умився й зробив те саме ще, й ще, й ще раз. Вийшло так, як треба: Тiмове обличчя стало таке червоне, наче вiн тiльки-но видужав вiд кору. Хлопець iз голови до п'ят просто тхнув "Матроською спiлкою".
Тепер треба було подумати, що взяти з собою, бо ж до цього номера вiн, мабуть, уже не вернеться. Тiм знав, що життя багатого спадкоємця минеться для нього, коли вiн поверне собi свiй смiх, але зовсiм не журився тим. То що ж узяти з собою?
Тiм вирiшив забрати тiльки деякi папери: свiй паспорт, угоду про смiх, угоду про купiвлю пароплавства ПГГ, третю угоду про ляльковий театр i манюсiньку таємничу записочку. Тi п'ять паперiв Тiм, рiвненько позгортавши, сховав у велику задню кишеню матроських штанiв, тодi дбайливо застебнув її.
Хлопець був готовий до найважливiшої справи в своєму життi. (Тим часом надходила вже одинадцята година.) Про всяк випадок вiн iще викурив пiдряд три сигарети, щоб тхнути тютюном i мати хрипкий голос. (Взагалi вiн не курив, але для гостей мав на столi скриньку з червоного дерева, повну сигарет.)
Тепер лишилось якось вислизнути з готелю, щоб не помiтили детективи. (Поки Тiм курив, стало вже п'ятнадцять хвилин на дванадцяту.) Вилiзти у вiкно? Помiтять. Отже, тiльки коридором. А для того треба якось вiдвести очi детективовi у вестибюлi. Тiм уже надумав як: вiн написав бароновi коротенького листа, де побажав йому швидше видужувати, й викликав дзвiнком хлопця-коридорного. (Було вже пiв на дванадцяту.)
Хлопець, що прибiг на дзвiнок, був приблизно одного вiку з Тiмом, але видавався набагато молодшим.
Вiн мав руду чуприну й зухвале кирпате обличчя, що сподобалося Тiмовi.
– Ви можете зiграти для мене невеличку комедiю, коли я дам вам двiстi марок?
То були всi Тiмовi грошi.
Хлопець вишкiрив зуби:
– А в чому рiч?
– У мене бiля дверей стоїть детектив...
– Знаю, - все осмiхаючись, мовив хлопець,
– То вiдведiть йому очi. Вiзьмiть оцього листа й покладiть за вилогу рукава, щоб трохи було видно. А коли той чоловiк спитає вас, що то за лист, - а вiн напевно спитає, я знаю, - удайте, нiби збентежились, бо вам звелiли нiкому його не показувати. Втiкайте вiд нього, вiн побiжить за вами, буде давати вам грошi, щоб ви показали йому листа.