Третя карта
Шрифт:
— Я не знаю, — відповів Фохт, — мене не з'єднують ні з Стецьком, ні з Лебедем, ні з Бандерою.
— Врятувати вас можу я, — неголосно вів далі Штірліц. — Я врятую не з жалю до вас — цього почуття я позбавлений, то химера. Я врятую вас заради наших інтересів, бо я з політичної розвідки, а не з гестапо.
— Пробачте, але я не розумію, — мовив Фохт, похитавши головою. Він почав терти скроні білими, плоскими пальцями з посинілими нігтями, і Штірліц раптом відчув, які вони у нього холодні й вологі.
— Постарайтеся зрозуміти. Часу обмаль. Ви ж усе пам'ятаєте, Фохт. Ви пам'ятаєте все. Отже, ви мене швидко зрозумієте.
— Що я повинен зробити?
— Виконати формальність.
— Яким чином ви мене врятуєте? Я не розумію, про який ключ ідеться? Я ні в чому не винен. Я вірний фюреру і рейхові…
— Це вже пісні, — поморщився Штірліц і глянув на годинник. — Я чув такі пісні, і вони мене не цікавлять.
— Я офіцер, Штірліц.
— Ну й прекрасно. Тим більше — які ж сумніви можуть вас мучити? Або ви стаєте моїм агентом, а ви знаєте, що ми маємо свою агентуру скрізь, або з вас зривають погони СС, і тоді ставте на собі хрест.
— Що я повинен написати? — Фохт хруснув пальцями, і Штірліцу здалося, що ламають сухий хмиз, який перележав зиму.
— Я — псевдонім вигадайте — зобов'язуюсь виконувати всі вказівки Бользена, знайомити його з тими матеріалами, які будуть потрібні, і запрошувати до співробітництва з ним тих своїх підлеглих, котрі потраплять у сферу його інтересів. Усе. І підпишетесь своїм псевдонімом. Другий документ — ідентичного змісту, тільки замість псевдоніма напишете своє ім'я і прізвище й підпишетесь так, як ви підписуєтесь на службових документах.
(Якщо Штірліц загине, другий документ, переправлений до Центру, дасть підстави тим, хто прийде йому на зміну, змусити Фохта виконувати те, що в усіх інших випадках робитиме Штірліц).
— Я не зможу дивитися у вічі керівництву, Штірліц…
Голос у Фохта був жалібний, і Штірліц помітив, що раніше голос його здавався більш низький — певно, він дуже стежив за собою, справедливо вважаючи, що тембр і сила голосу відіграють помітну роль у просуванні на службі в умовах тоталітарної держави, коли кандидатів на «сильних світу цього» всебічно вивчають у канцелярії Бормана, причому такі дані, як зовнішність, голос, привабливість, гумор, заносяться до течок, ідентичних тим, де зберігаються дані щодо розуму «об'єкта», його ділової підготовленості, расової повноцінності, освіти й міри відданості ідеалам націонал-соціалізму.
— Я не тисну на вас, Фохт, — сказав Штірліц. — Просто я не встигну дати вам ключа.
— Я напишу першу розписку, і дайте мені ключа. Тоді я напишу вам другу… Невже ви мені не вірите?
— Звичайно, ні. Ви занадто перелякані для того, щоб я міг вам вірити. Зрозумійте тільки, постарайтеся зрозуміти, що я зацікавлений у вашому виживанні, якщо я беру у вас розписки. Ми не вербуємо безперспективних людей.
Фохт швидко написав другу розписку, простягнув її Штірліцу, й зіниці його розширилися од жаху: по вулиці мчала машина.
— Це
— Далеко не всіх.
— Кажіть, що всіх. Матеріали готував Мельник, а він відповідав за тил, чи ж не так?
— Так.
— А Мельник — людина гестапо в першу чергу, абверу — в другу. Таким чином, ви з-під удару виходите… А оце приїхав Діц. Ну, ну, мужайтеся. Я дав вам ключа, а ви у літаку одімкніть двері до своєї пам'яті й побудуйте системи нападу. Ні в якому разі не захисту. Ясно?
Штірліц всміхнувся до Фохта, як тільки міг, м'яко.
— Якщо ви кому-небудь, де-небудь, коли-небудь признаєтесь, що я вас завербував, отоді ваша кар'єра справді закінчиться, оскільки вам — ні в партії, ні у Розенберга — ніхто не зможе повірити, а ми своїх агентів у кадри СД не беремо. У крайньому випадку, якщо Діц давно копав на вас і зміг тут щось зібрати, звинувачуйте його в непорядності, зведенні особистих рахунків і в моральному падінні: він мстився вам за смерть Косорича, бо ви були свідком його провалу. Другим свідком провалу Діца в його роботі з Косоричем був я. Зрозуміли?
… Коли літаки злетіли в сонячне, уже безмежно високе небо — було наказано Оберлендера з його людьми і Фохта відправити в різних літаках, — Штірліц усміхнувся до Діца.
— А тепер саме час добре поснідати, чи ж не так?
— Я маю півгодини. Потім треба їхати на допити.
— Ви провели цікаву операцію, друже.
— Загалом непогано, — згодився Діц і не стримав гордовитої усмішки, хоч усміхатися зараз, у хвилину свого тріумфу, він не хотів. — Досить цікава комбінація.
— Ану лишень навчіть, як треба робити такі фокуси, — попросив Штірліц, коли вони підійшли до машин. — Чи ще не можна відкривати?
— Вам можна, — значуще відповів Діц. — Я підвів до Бандери нашу людину. Вона підкинула йому мою ідею. Все інше спрацювало само по собі. Ви правильно вгадали, Штірліц, коли говорили про лаври Бандери. Не гнівайтесь, я тоді змушений був мовчати. Мельник — наша людина, і він зараз робитиме те, що ми йому накажемо. А Бандера — це абвер, це армія, ви ж розумієте… Яка на нього ставка? Коли мій агент — а це близький друг Бандери, це ми розіграли по нотах — сказав йому, що, тільки заявивши про себе на весь голос, на весь світ, по радіо, він зможе пробити наших «бюрократів» і вийти навпростець до фюрера, Бандера повірив.