Три мушкетери
Шрифт:
— Ви й справді дуже люб'язні, добродію, — сказав Д'Артаньян, ще раз уклоняючись, — і я вам за це щиро вдячний.
— Ви неабияк мене збентежили, — відповів Атос з притаманною йому шляхетністю. — Але прошу, змінімо тему розмови, якщо, звичайно, на те ваша ласка. Ах! Хай йому грець! Якого болю ви мені завдали! Плече просто горить.
— Якби ви дозволили… — несміливо мовив Д'Артаньян.
— Що, добродію?
— У мене є чудодійний бальзам для лікування ран; цей бальзам дала мені моя мати, і я вже випробував його на собі.
— Ну й що з того?
— А те, що за три дні від цього бальзаму загоїться ваша рана, я певен цього; а через три дні,
Д'Артаньян сказав це з простотою, яка робила честь його ввічливості й водночас анітрохи не ставила під сумнів його хоробрість.
— Бог свідок, добродію, — відповів Атос, — ваша пропозиція мені до вподоби. Я, правда, не можу на неї пристати, але за тим, що ви сказали, на цілу милю видно чесну людину. Так говорили й чинили рицарі часів Карла Великого [64] , яких повинні наслідувати всі шляхетні люди. На жаль, ми живемо не за часів великого імператора. Ми живемо за часів пана кардинала, а це призведе до того, що, хоч би як добре ми приховували свою таємницю, все одно за три дні дізнаються, що ми збираємося битись, і стануть на перешкоді нашій дуелі… От тобі й маєш! Ці гультяї не збираються приходити, чи що?
64
Карл Великий (742–814) — король Франкської держави з 768 по 800 рік, з 800 по 814 рік — імператор Заходу, до володінь якого входили території Теперішньої Франції, частини Німеччини, Італії, Швейцарії, Бельгії, Голландії, Австрії та Іспанії; найвидатніший представник династії Каролінгів, при якій остаточно склалися феодальні відносини. Війни Карла Великого та його рицарів з арабами відображено у славнозвісній поемі «Пісня про Роланда» та в інших творах раннього Середньовіччя.
— Якщо ви поспішаєте, добродію, — мовив Д'Артаньян до Атоса з тією ж простотою, з якою тільки-но пропонував йому відкласти дуель на три дні, — якщо ви поспішаєте і якщо вам буде приємно відправити мене на той світ негайно, не церемоньтеся, прошу вас.
— Ці слова мені теж до вподоби, — сказав Атос, прихильно вклонившись Д'Артаньянові, — Так може сказати тільки розумна і водночас благородна людина. Добродію, я люблю людей вашого гарту і певен, що коли ми не вб'ємо один одного, то згодом мені буде дуже приємно розмовляти з вами. Почекаймо моїх друзів, прошу вас, я маю час, і, до того ж, так буде пристойніше. А! Здається, один з них уже йде.
Справді, в кінці вулиці Вожирар з'явилася велетенська постать Портоса.
— Як! — вигукнув Д'Артаньян. — Ваш перший секундант — пан Портос?
— Так, а хіба вам це неприємно?
— Ні, чому ж…
— А ось і другий.
Д'Артаньян обернувся туди, куди вказував Атос, і впізнав Араміса.
— Як! — вигукнув він іше з більшим подивом. — Ваш другий секундант — пан Араміс?
— Звичайно. Хіба ви не знаєте, що нас ніхто й ніколи не бачить поодинці і що серед мушкетерів та гвардійців, при дворі й у місті нас усі називають Атос, Портос і Араміс, або троє нерозлучних друзів? А втім, оскільки ви приїхали з Дакса чи По…
— З Тарба, — сказав Д'Артаньян.
— Вам дозволено не знати цієї деталі, — закінчив Атос.
— Слово честі, панове, — вигукнув Д'Артаньян, — вас прозвали влучно! Й історія зі мною, якщо тільки про неї почнуть говорити, беззаперечно доведе: ваш союз походить принаймні не від різниці у вдачах.
Портос, який тим часом
— Гм… — пробурмотів він. — Що це таке?
— У мене дуель з цим добродієм, — сказав Атос, показуючи на Д'Артаньяна так, наче він вітав його.
— Але в мене теж дуель з цим паном, — мовив Портос.
— Тільки о першій годині, — відповів Д'Артаньян.
— І в мене дуель з цим добродієм, — зауважив Араміс, собі виходячи на галявину.
— Та тільки о другій годині, — так само спокійно сказав Д'Артаньян.
— Але з якого приводу б'єшся ти, Атосе? — спитав Араміс.
— Правду кажучи, я й сам до пуття не знаю. Він боляче штовхнув мене в плече. А ти, Портосе?
— А я, правду кажучи, б'юсь тільки тому, що б'юсь, — відповів Портос, почервонівши.
Атос, повз увагу якого ніщо не проходило непоміченим, побачив тонку усмішку на губах гасконця.
— Ми засперечалися з приводу вбрання, — пояснив юнак.
— А ти, Арамісе? — спитав Атос.
— Я б'юсь через суперечку з приводу одного теологічного питання [65] , — відповів Араміс, знаком попереджаючи Д'Артаньяна, щоб той не виказав справжню причину їхньої дуелі.
65
Теологія — богослов'я; теоретичний виклад, тлумачення й виправдання певних релігійних поглядів.
Атос помітив, що Д'Артаньян знов усміхнувся.
— Справді? — перепитав Атос.
— Так, одне місце зі святого Августина [66] , з приводу якого ми не дійшли згоди, — сказав гасконець.
— В нього таки є голова на плечах! — прошепотів Атос.
— А зараз, коли ви всі зібралися, панове, — мовив Д'Артаньян, — дозвольте мені вибачитися перед вами.
При слові «вибачитися» легка тінь набігла на чоло Атоса, гордовита посмішка торкнулася губів Портоса, й Араміс заперечливо похитав головою.
66
Аврелій Августин (354–430) — єпископ з Гіппона в Північній Африці, давньохристиянський богослов і філософ-містик, автор творів «Про град Божий», «Сповідь» та ін., де, зокрема, зауважується, шо казати неправду — гріх.
— Ви не зрозуміли мене, панове, — провадив Д'Артаньян, підводячи голову; в цю мить золотий промінь сонця впав на його чоло, підкресливши тонкі й сміливі риси обличчя. — Я прошу вас вибачити мені на той випадок, якщо я не зможу сплатити борг усім трьом. Адже пан Атос має право вбити мене першим, що не дозволить мені заплатити свій борг честі вам, пане Портосе, а тим більше вам, пане Арамісе. А тепер, панове, кажу ще раз: вибачте мені, але тільки за це — і до бою!
І Д'Артаньян сміливо вихопив шпагу з піхов.
Кров зразу вдарила йому в голову; в цю мить він ладен був схрестити шпагу з усіма мушкетерами королівства так само, як оце збирався ставати до бою з Атосом, Портосом та Арамісом.
Було чверть на першу. Полуденне сонце заливало місце, обране для дуелі, своїм пекучим промінням.
— Дуже жарко, — сказав Атос, і собі вихоплюючи шпагу. — І все-таки я не можу скинути камзол; відчуваю, що моя рана не загоїлась, то й боюсь збентежити добродія виглядом крові, яку пустив мені не він.