Три сестри

Стороженко Олекса Петрович

— Відкіля, — спитав, — ти узялась? Чи ти тут хазяйка, чи в наймах?

А цариця, менша сестра, йому й одказує:

— Живу сама собі у своєму будинку, з моїми

синами, що породила тобі до пояса в злоті, а од пояса в сріблі!

— Ти ж, — каже цар, — писала до мене листа, що привела мені дванадцять кошенят, ще й дванадцять мишенят прислала на гостинець.

— Ні, — одказує менша сестра, — не я се тобі писала, не я й мишенят на гостинець посилала, а спитай, — каже, — у моїх сестер, може, вони знають, хто до тебе писав, хто й посилав!

Глянув цар на сестер, питає, а вони дрижать, неначе трясця їх трясе, устромили очі в землю і слова промовлять.

— Е, як бачу, — каже цар, — так се ви мені таке лихо наробили; з моїм любим подружжям і з моїми дітками розлучили, через вас загубив я і два мої війська!.. Постривайте ж, нехай буде катюзі по заслузі!..

Прив’язав їх цар косами

до конячих хвостів, та й пустив у чисте поле. Помчали їх коні… де вдарються сестри головою, там могила, де задом — там долина… Далі забрав цар царицю з синами та й поїхав у своє царство, а печеного бугая й кабана пустив у степ, так вони йому надбали стільки хліба, що зо всього світу приїздили купці купувать той хліб. З того часу цареве царство ще побільшало і збагатіло, бо степ і море стали йому родичами.