Тунель
Шрифт:
Як ото, бува, мерехтить озеро, так унизу зблискували кайла й лопати. Сигнал ріжка — і курява вихором злітав вгору, кам'яний гігант нахиляється вперед, падає, розлітається на шматки, і стовпища людей починають кублитися у хмарі куряви, що все росте й росте. Пронизливо вищать і стогнуть екскаватори, безугавно верещать і гуркочуть транспортери, розмахують стрілами підйомні крани, у повітрі хурчать вагонетки, а насоси денно і нічно викидають нагору по товстих трубах потоки брудної води.
Рої крихітних паровозиків вовтузяться під екскаваторами, шукають собі дорогу серед куп щебеню та піску. Та, ледве вибравшись на простір і відчувши під собою
А за п'ять кілометрів від «шахти», де траса полого спускається вниз, серед масляних випарів, спекоти й чаду стоять на нових-новісіньких коліях чотири похмурі машини — ждуть і димлять.
Перед їхніми колесами зблискують лопати й кайла. Загони людей, обливаючись потом, копають траншеї і заповнюють їх битим камінням та щебенем, які з гуркотом сиплються із перекидних вагонеток. На цю кам'яну подушку вкладають шпали, ще липкі від смоли, а виклавши з них «драбинку», пригвинчують рейки. Щоразу, коли робітники викладуть п'ятдесят метрів колії, чотири чорних машини починають чахкати, шипіти й ворушити своїми сталевими суглобами — три-чотири зусилля, і машини знов підійшли туди, де зблискують лопати й кайла.
Отак з дня на день чотири чорні монстри посуваються все вперед, уперед. І ось настає день, коли вони опиняються глибоко внизу, серед величезних гір щебеню, а одного дня вже стоять нижче терас, у розщелині з прямовисними бетонними стінами, й витріщаються своїми очима циклопів на скелю перед собою, де на відстані тридцяти кроків одне від одного зяють два високі склепіння — устя тунелю.
ЧАСТИНА ДРУГА
1
Як і в Тунельному на американському узбережжі, у Франції, в Фіністері, й на океанських станціях полчища людей, заливаючись потом, угризалися в землю. День і ніч у цих п'ятьох місцях земної кулі в небо здіймалися велетенські стовпи диму й куряви. Стотисячну армію робітників поповнювали американці, французи, англійці, німці, італійці, іспанці, португальці, мулати, негри, китайці. Тут змішалися всі мови світу. Загони інженерів спочатку складалися переважно з американців, англійців, французів та німців. Та незабаром плавом попливли добровольці, що дістали вищу технічну освіту в учбових закладах усього світу,— японці, китайці, скандінави, росіяни, поляки, іспанці, італійці.
У багатьох місцях на французькому, іспанському й американському узбережжях, на Бермудських та Азорських островах з'явилися інженери Аллана з юрбами робітників і, як і на головних будівництвах, почали копати землю. Вони дістали завдання побудувати електростанції — Алланову «Ніагару», енергія якої мала повести його поїзди з Америки до Європи, а також освітити гігантські штольні й забезпечити їх повітрям. Скориставшись удосконаленою системою німців Шліка та Ліпмана, Аллан почав споруджувати велетенські резервуари, що їх під час припливу заповнюватиме морська вода; потім вода стрімко, з гуркотом падатиме в розташовані нижче велетенські басейни, крутитиме турбіни й добуватиме в динамо-машинах струм, а з настанням відпливу знов повертатиметься в море.
Металургійні й прокатні заводи Пенсільванії, Огайо, Оклахоми,
Справжній флот вантажних пароплавів і вітрильників безперервно курсував між Францією, Англією, Німеччиною, Португалією, Італією та Азорськими островами, між Америкою і Бермудськими островами, постачаючи будівництва матеріалами й робочою силою.
В океані плавало четверо суден синдикату з найвидатнішими вченими (переважно німцями та французами) на борту, які на тридцятимильній ширині провадили виміри й здійснювали контроль глибин над кривою тунелю, спроектованою на основі океанографічних даних.
З усіх станцій, будівництв, пароплавів, промислових центрів день і ніч тяглися невидимі нитки до будівлі Тунельного синдикату на розі Бродвею і Уолл-стріт, а звідси в одні-однісінькі руки — в Алланові руки.
За кілька тижнів напруженої роботи Аллан пустив у дію величезну машину. В його справу втягувався уже весь світ. Його ім'я, донедавна ще нікому не відоме, світилося над людством, як метеор. Ним цікавилися тисячі газет і журналів, і через деякий час на земній кулі не було жодного читача, який би не знав з усіма подробицями Алланової біографії.
Але ця біографія була аж ніяк не буденна. З десяти до тринадцяти років Аллан належав до армії невідомих мільйонів, які проводять життя під землею і про яких ніхто не думає.
Аллан народився в західному вугільному районі, і перше, що вкарбувалося йому в пам'ять, був вогонь. Уночі в небо, куди не глянь, здіймалися вогненні омахи, ніби обняті полум'ям голови велетенських чудовиськ, що намагалися злякати Мака. Навпроти височіли доменні печі, і вогонь вихоплювався з них, немов розпечена гора, а червоні від полум'я люди з усіх боків спрямовували на нього водяні струмені, поки все зникало у великій хмарі білої пари.
У повітрі стояв дим і чад, ревли заводські гудки, дощем сипалася сажа, а вночі все небо іноді яскраво палахкотіло.
На вулицях люди завжди ходили між закіптюжених цегляних будинків гуртами. Гуртами з'являлися, гуртами зникали. Обличчя в них всякчас були чорні, і навіть у неділю в кутиках їхніх очей виднілася вугільна пилюка. В усіх розмовах незмінно чулися ті самі слова: «Дядько Том».
Батько й Фред, Маків брат, працювали, як і весь світ довкола, на шахті «Дядько Том». На вулиці, де ріс Мак, майже завжди стояло чорне, блискуче болото. Неподалік протікала мілка річечка. Ріденька трава на її берегах була не зелена, а чорна. Вода в річечці була каламутна, і по ній звичайно пливли масні плями, що переливалися всіма кольорами. Відразу за річечкою починалися довгі ряди коксових печей, а далі бовваніли чорні залізні й дерев'яні помости, по яких безупинно котилися невеликі вагонетки. Та найдужче малого Мака вабило величезне, справжнє колесо, що висіло в повітрі. Те колесо часом на мить зупинялося, а тоді знов починало хурчати; воно крутилося так швидко, що навіть не видно було шпиць. Та раптом їх знову ставало видно, те колесо в небі оберталося все повільніше й нарешті завмирало! А тоді знов починало хурчати.