Твердиня
Шрифт:
Покінчивши з квитками, українець із росіянином взялися за детальне опрацювання маршруту. План був такий: після прильоту в Ліму вони зразу вирушають у Куско, де пробудуть два-три дні, щоб акліматизуватись і подивитись на Саксайуаман та інші інкські руїни, після чого автобусом добираються до містечка Пуерто-Мальдонадо, де лишаються на день, щоб докупити все необхідне для походу й орендувати човен з провідником, який доправить їх угору по Ріо-де-лас-П’єдрас до місця, де, за словами Ґуннара Іверса, розташована скеля Голова Папуги (таким чином, більшу частину
Уважно продивившись карту регіону Мадре-де-Діос, Левко штурхнув ліктем Сьому:
– Чувак, я тут щойно подумав: у нас неув’язка виходить із маршрутом.
Семен невдоволено підняв праву брову (як це так: хтось помічає щось таке, чого не помітив він?).
– Кажи.
– До скелі Голова Папуги ми добиратимемось на моторному човні, який орендуємо в Пуерто-Мальдонадо…
– Так.
– А як ми повертатимемось?
– Не зрозумів. – Голова росіянина була заморочена деталями розрахунку необхідної кількості провіанту, а також тим, яку його частину доведеться тягти на собі зі Швеції, а що можна купити в Пуерто-Мальдонадо, і він не помічав очевидних речей.
– От знайшли ми Паїтіті…
– Припустимо.
– Вийшли з джунглів, причвалали назад до кліфу, і… що тоді? Перед нами три сотні кілометрів непролазних лісів, а човен давно відплив – нас же не чекатимуть три тижні.
– Хм… – Зухвало піднята брова опустилася, хлопець став терти її пальцем.
– Ага, друже. Які варіанти?
– Можна купити супутниковий телефон і викликати когось із Пуерто-Мальдонадо, коли повернемося з нетрищ. – Іще не договоривши, Семен втямив, що ідея паскудна. Ніхто не чекатиме їхнього дзвінка, зв’язок може щезнути, сяде батарея за той час, що вони будуть у сельві, тощо. – Або… ми можемо домовитись на конкретну дату, щоби човняр повернувся і забрав нас.
Левко заперечно замотав головою:
– Е, ні. А якщо чувак роздумає плисти, бо, скажімо, перебере напередодні? Або – не приведи, Господи – хтось із нас травмується чи захворіє задовго до обговореної дати, що тоді? Кукурікати від розпачу біля Голови Папуги?
– Маєш рацію. – Росіянин взявся терти обидві брови відразу. – Я щось придумаю.
XV
6 квітня 2012 року, 06:09 (UTC+1)
Вілла Бенгта
– Лео, вставай! – Сьома ввалився в кімнату до Левка і безцеремонно стягнув з нього ковдру.
– У… – Лео відвернувся до стіни і згорнувся калачиком, намагаючись таким чином протидіяти агресивному вторгненню.
Росіянин сів на край ліжка, поставив нетбук на ноги і смикнув товариша за ногу.
– Давай, давай, нема чого відлежуватись.
Українець поліз рукою під подушку і витягнув мобілку. Подивившись на час, він ледь не загарчав:
– Сьома, ти орангутанг недоношений, мені в універ на першу дня.
– Зате мені на восьму тридцять, так що
Скрипнувши зубами, Левко сів і підібгав під себе ноги.
– Показуй бігом, – став терти очі.
– Дивись! – Сяючи, Сьома повернув ноутбук до українця.
На екрані була фотографія із зображенням синього плавального матрацу «INTEX».
– Ну і? – почухав розкошлану голову Левко. – Це надувний матрац.
Сьома злегка наморщив ніс, засвідчивши, що йому не подобається формулювання.
– Не зовсім.
– Ти хочеш сказати, що це заморожена відбивна з мамонта?
– Це надувний пліт! – Росіянин аж попискував від гордощів.
– Чува-а-ак… – вирячився Левко, думаючи вщипнути себе, щоб упевнитися, що не спить. Семен не може бути таким шибанутим.
– Ця геніальна ідея спала мені на думку перед світанком.
«Геніальна?!!»
– Чувак, – повторив українець, – я або ще сплю, або ти довбонувся.
– Лео, ми візьмемо їх із собою, а потім, повернувшись із походу в джунглі, надуємо і спустимось на них до хатини Тора Сандерса чи, як пощастить, до Пуерто-Мальдонадо.
Ключовою в останньому реченні була вставка «як пощастить».
У Левка очі полізли на лоба:
– Ти хочеш проплисти триста кілометрів по Ріо-де-лас-П’єдрас на НАДУВНИХ МАТРАЦАХ?!
– На надувних плотах, – уперто підправив Сьома. – Нормальок, я все порахував: ця модель витримує на плаву двісті кілограмів, достатньо буде придбати дві штуки, візьмемо з собою мотузки й кілька мотків будівельного скотчу, примотаємо спорядження і рюкзаки до плотів, насамкінець виріжемо довгі тички, щоб можна було керувати, і вперед – до самого Пуерто-Мальдонадо!
– Ти сьогодні спати лягав? – покосився Левко на приятеля.
– Це вороже запитання, – блимнув почервонілими очиськами Сьома.
Українець замислився:
– Гаразд, ідея непогана. Але чому не купити справжній надувний пліт? Це ж матраци для відпочинку в басейнах!
– По-перше, не в басейнах, а на морі, а по-друге… – Росіянин поклацав по клавіатурі і показав іншу фотографію, на якій був зображений, як висловився Левко, справжній пліт. – Ось твій пліт, друже.
На екрані з’явився човен «INTEX Excursion 5 Set», розрахований на п’ять осіб.
– Солідний, – випнув підборіддя Лео.
– Ясний перець, що солідний. У похідному стані він важить двадцять шість із половиною кілограмів.
– Скільки?!
– Двадцять сім кілограмів. Ось. – Сьома ткнув пальцем в рядок у списку параметрів, де була зазначена загальна вага човна. – Ми, звісно, можемо його купити, він коштує навіть дешевше, ніж я думав, півтори тисячі крон, але хто тягнутиме його на собі? Ти? Ґрем? Не думаю. Це, вважай, ще один зайвий рюкзак. Якщо ми візьмемо з собою двадцять шість із половиною кілограмів вівсянки, то проживемо в джунглях півроку. Крім того, у нас очі полопають, поки ми його надмемо.