Твердиня
Шрифт:
– А що? – буркнув Калеб. Йому не сподобалось, як усе повернулося. Зрештою, він не зробив нічого ганебного – надмірна обережність ніколи нікому не заважала. Проте вдіяти нічого не міг. Не його вина, що галаслива компанія завжди знаходить об’єкт для групового висміювання. В іншій ситуації ніхто не звернув би уваги на його балончик.
– Міг би тиждень не прати шкарпетки, а потім кидатись ними у ведмедя – ефект був би той самий! – набирав обертів Нейт. – Ще й на пральному порошку зекономив би.
– Через тиждень вони вертатимуться
Новий, ще більший спалах реготу. Едді з Айком не могли заспокоїтися цілу хвилину. Ґрем реготав з усіма.
– Маєш рацію. – Веснянкуватий кумедно зімітував голос Калеба: – Тоді без цієї бризкалки точно не обійтися.
Пропорційно з жалем до Калеба росла Левкова ненависть до Нейта. Нейт був з тих, про кого ірландці говорять: «Деякі люди живі лише тому, що пристрелити їх протизаконно». І щойно українець про це подумав, як почув Сатомі. Схилившись до Ґрема, дівчина проказала:
– Він такий милий.
О, так! Звісно! Десь у Габоні серед орангутангів Нейт був би першим хлопцем на селі.
– Давайте його випробуємо! – несподівано викрикнув веснянкуватий, по-бойовому махнувши балончиком над головою.
– Не треба! – сполохано підхопився Калеб. – Віддай мені.
– Не дрейф, канадцю, я не буду випускати все – лишу й тобі на разок пальнути по клишоногих.
– Ги-ги! – Інші кануки, замість підтримати співвітчизника, приєдналися до глуму.
– Це може бути н-небезпечно. – Калеб почав заїкатися. – Д-дай сюди.
Нейт відсмикнув руку.
– Це задля твоєї ж безпеки, Кайле. Ти маєш бути впевнений, що антиведмежий спрей спрацює, коли потрібно.
– Я К-калеб, а не К-кайл. – Здоровань почервонів від злості… і від сорому. Він був не готовий до надмірної уваги з боку сторонніх.
– От уяви, – веснянкуватий пропустив зауваження, – швендяєш ти по Мачу-Пікчу, а тут просто з прірви випурхує розтуди-його-маму цілий грізлі і репетує на тебе, а ти такий – хопа! – чувак, йди гуляй, у мене bear spray, і дістаєш свою прискавку. – З Нейта міг вийти чудовий стенд-ап-комік: народ, пирхаючи, сповзав під стола. – Направляєш її на ведмедя, і тут – клац! клац! – а воно не стріляє. І що тоді, друже? – Американець скорчив скорботну міну. – Гівнобаласт у штанцях буде найменшою твоєю проблемою на той момент.
Сміх, сміх, сміх. Тільки Калеб, мов гора, мовчки стримів з іншого боку стола. Нейт глумливо правив далі:
– А так я все перевірю, так би мовити, переконаюся, що балончик справний. Натисну один разок, і все – зразу поверну твою смертоносну зброю. Не парся!
Левко напружився – Нейт зняв запобіжну смужку зі спускового механізму. Невже не жартує? Схоже, не він один захвилювався: кілька дівчат налякано запищали, інстинктивно позатулявши роти й носики. Вони не усвідомлювали, що такою реакцією тільки розпалюють веснянкуватого американця.
Широко посміхаючись, Нейт запхав балончик за пояс джинсів
– Едді, ану зроби нам грізлі, – змахнув рукою американець.
– Едді, не треба, – промовив хтось.
«Зупиніть його! – загорлав Левко (правда, лише подумки). – Він же напідпитку».
Едді, сміючись, прийняв виклик. Виліз з-за столу і перейшов у протилежний куток кімнати, тримаючись на безпечній віддалі від Нейта. Між хлопцями пролягло сім метрів: Нейт стояв у проході, що вів до рецепції, Едді спинився коло сходів, затуливши хлопців, що сиділи за комп’ютерами.
Калеб зробив останню спробу:
– Юначе, я наполягаю: віддай мій балончик.
Оте «юначе» тільки насмішило інших. Веснянкуватий різко повернувся, виставивши ліву руку вперед, а праву, неначе стрілець із епохи Дикого Заходу, поклавши на запхнутий за пояс балончик:
– Стій на місці, а то зараз будеш замість грізлі!
І знову регіт. Прикусивши губу, канадець відступив; кілька чоловік, що сиділи поряд нього, похапцем перемістились на інший бік стола – подалі від зони обстрілу.
Наступної миті Едді перебрав увагу на себе, взявшись показувати ведмедя. Махаючи руками і розхитуючись на напівзігнутих ногах, хлопець смішно, по-дитячому заричав:
– В-У-А-А! В-У-У-А-А-А-Р! А-Г-Р-Р-Р!
– Oh my gosh, – награно зойкнув Нейт, – подивіться, який страшний грізлі.
Глядачі вкотре розсміялися. Навіть Левко не стримав усмішки. Американець вихопив з-за пояса балончик і витягнув руку в напрямку «грізлі» (після цього Едді й балончик усе ще розділяло шість з лишком метрів)…
Насправді веснянкуватий не мав на думці нічого лихого. Він просто хотів жартівливо продемонструвати, що ведмежий спрей є абсурдним і абсолютно нешкідливим засобом, який у реальних умовах нізащо не зупинить ведмедя (хіба що ви вже зійшлися з ним врукопашну). Дійсно, що може вдіяти спрей-балончик завбільшки з долоню проти великого й могутнього грізлі? Нейт сподівався, що пшикне газом не далі як на півметра від себе, після чого вони всі покашляють і посміються з дурнуватого винаходу, чиє основне призначення – витягувати грошву з кишень полохливих відвідувачів національних парків. Так він собі думав. Власне, так думали всі.
– А зараз він мене атакує, – фальцетом проспівав американець (Едді випростався, замахав «лапами» і загрозливо загудів «У-У-У-У!», втім, ні на сантиметр не підсунувшись до веснянкуватого). – І я…
І Нейт несильно натиснув на кнопку.
Пш-с-с-с!
Те, що сталося потім, ошелешило навіть Калеба. Балончик виявився з біса справним. Замість миршавої хмарки газу, на яку всі сподівалися, з отвору випорснула довга, мов спис, брудно-біла струмина. Вона витягнулась метрів на вісім, простреливши кімнату наскрізь, і гепнула точно в обличчя Едді. Едді, навіть не пискнувши, розпластався на підлозі.