Твердиня
Шрифт:
Найперше, що впадало в око: з часу їхньої останньої зустрічі Гена конкретно набрав вагу. Погладшав кілограмів на п’ятнадцять, не менше. З жилавого чорнявого хлопаки (зовні схожого на американця) Джонік перетворився на огузкуватого дядька. Лице покруглішало, під очима з’явилися драглисті припухлості. Він змінився до невпізнання.
Вступивши у залу, Гена роззирнувся і побачив Левка.
– О, Бартош! – вигукнув він, проштовхуючись між столами. – Вибачай, старий, затримався. Ну, ти ж розумієш, – діти…
У Левка зачесався язик спитати: «На ’кий хер ти настругав їх стільки?» Розважливий Джонік несподівано для всіх одружився перед початком п’ятого курсу. Перед дипломним захистом у нього народився
Але Левко приборкав бажання. Часи, коли вони могли ставити один одному запитання такого штибу і не ображатись, канули в Лету.
– Та розумію. – Левко підвівся назустріч. – Міг хоча б дзенькнути, що затримуєшся.
Вони замовили салати та піцу і… замовчали. Несподівано після більш як року розлуки старі друзі не знали, про що говорити.
– Ти схуд… – зрештою промовив Джонік.
Левко знизав плечима:
– Байдуже. – Обдивився колишнього командира і вирішив, що не коментуватиме його фігуру. А тоді раптом схаменувся: якого біса? Це ж Джонік, його ліпший друг! – А ти – жирний кабан!
Джонік реготнув.
– Таке життя, чувак. У тебе ще все попереду.
Левко поліз у кишеню і витягнув звідти синій квадратний магнітик на холодильник.
– Це тобі, брате Джонні. – На магніті вирізнялась абревіатура КТН, оточена дугами з білих дубових листків і увінчана короною. Внизу, під літерами КТН, ішов незрозумілий для Джоніка напис «Vetenskap och konst». [20]
20
Наука і мистецтво (швед.).
– Дякую! Це з твого університету?
– Так, – гордо проказав Левко. – Це герб Королівського технологічного інституту. [21]
Отримавши диплом у «воднику», Лео подав документи на грант шведського інституту, [22] через три місяці отримав його і вирушив на навчання до Стокгольма, столиці Швеції, в Королівський технологічний інститут. Хлопець уже другий рік навчався на магістратурі в Департаменті промислової екології (Department of Industrial Ecology) серед студентів із усього світу, яких зібрали в рамках програми IIEP – International Industrial Ecology Program. [23] Власне, навчання добігало кінця. Влітку Левко мав захищати диплом.
21
Королівський технологічний інститут (швед. Kungliga Tekniska h"ogskolan, скорочено KTH) – провідний європейський університет (14500 студентів), розташований у місті Стокгольм, Швеція. Заснований 1827 року. Перший політехнічний університет у Швеції і на сьогодні найбільший у Скандинавії вищий навчальний заклад технічного спрямування. Головний кампус КТН розташований на вул. Валгаллавеґен (Valhallav"agen), неподалік центру Стокгольма. «Наука і мистецтво» – девіз університету.
22
Шведський інститут (швед. Svenska institutet, SI) – шведська державна організація, що займається розповсюдженням інформації про Швецію у світі, а також організацією міжнародної співпраці в сферах культури і науки, в тому числі через гранти студентам.
23
Міжнародна
– Круто, – прогудів Гена, обертаючи в руках подарунок.
Було помітно, як хлопець на коротку мить «просів» чи то від ностальгії, чи то від легких заздрощів. В очах зажевріли вогники жалю: то мало бути його життя. Його, а не Левка. Джонік уявляв, що таке навчання за кордоном: інтернаціональне студмістечко, нові друзі з усіх закутків планети, недільні вечірки, відомі професори і зна-а-ачно більші перспективи в майбутньому. З його головою, математичними здібностями і знанням мови Джонік більше підходив для магістратури в ЄС. Та доля розсудила інакше. У якомусь місці кілька років тому він повернув в іншому напрямі, обравши іншу дорогу.
– Як у тебе справи взагалі? – спитав Левко. – Бізнес пре чи так собі?
Через рік після випуску з університету Гена організував власну фірму, що займалася продажем і встановленням металопластикових дверей та вікон. За сім місяців йому вдалось непогано розкрутитися.
– Не скаржуся. Справи добре, особливо як для Рівного, але діти… це як дві маленькі чорні діри, що висмоктують усі гроші, щойно вони в тебе з’являються.
– А що ти хотів? Ви з дружиною хоч кудись їздили відпочивати минулого року?
– Та куди там! – розвів руками Джонік. – Для мене відпочинок – це дві години сну між вечерею і тим моментом, коли у молодшої почнуть різатись зубки.
– Жесть…
Офіціантка принесла замовлення, поставила перед хлопцями дерев’яні тарілки з піцами.
– А ти кудись збираєшся?
– Ага, – кивнув Левко, витягуючи з розкатаного хрумкотливого коржа паруючий трикутник. – Ми з друзяками закінчуємо навчання і хочемо відзначити кінець студентського життя Великою Поїздкою. Я того й приїхав – щоб вициганити у батьків трохи грошей, бо без стабілізаційного вливання, боюся, самої стипендії на хорошу авантюру не вистачить.
– Уф! Я тобі по-доброму заздрю. – В очах Джоніка знову проступили дивні плямки, які наштовхнули Левка на думку про те, що Генина заздрість не така вже й біла. Можливо, і не чорна, але до сяючої білизни їй теж далеко. – Куди збираєтесь?
– Іще тільки вирішуємо. Я хотів би в Мексику, але є ідеї щодо Кенії, Індії, Ісландії.
– А компанія велика?
– Ні, тільки троє: я, мій одногрупник Сьома (він росіянин, але живе у Франції) і ще Ян, аспірант з мого департаменту. Більше не треба, бо буде балаган.
Джонік хотів щось відповісти, але його перебив дзвінок мобільного телефону. Гена глипнув на екран і вмить посерйознішав.
– Дружина, – прошепотів, зиркнувши на нахмурений лоб товариша. А тоді приклав мобілку до вуха: – Так, кохана, слухаю… Може, це зубки… Але… Добре… Гаразд, зараз буду… Все куплю, не переживай.
Левко перестав жувати. Джонік припинив розмову.
– Чувак… – винувато потупився Гена.
– Що сталося?
– У Юлі піднялася температура. Я думав, це через те, що ріжуться передні зубки, але зараз уже тридцять дев’ять, і дружина нічого зробити не може. Схоже, якась інфекція… Вибачай, старий, мушу бігти.
Лео витиснув посмішку і спробував зобразити на лиці розуміння.
– Все о’кей, командире. Я розумію. Якось іншим разом. – У голові промайнула дуже неприємна думка: він аніскільки не жалкує через те, що Джонік йде.
– Дякую, Лео! Удачі тобі! – Гена підвівся, надягнув курку, зробив кілька кроків до виходу і тільки тоді спохватився. – Ой, ще раз кажу, пробач! Геть з голови вилетіло! – Він повернувся до столика і поклав біля своєї піци стогривневу купюру.
– Не парся. – Левко взяв банкноту і підсунув назад до Джоніка. – Я заплачу.