Твори в п'яти томах. Том 1

Шевченко Тарас Григорович

Спасибі за раду.

Теплий кожух, тілько шкода —

Не на мене шитий,

А розумне ваше слово

Брехнею підбите.

Вибачайте... кричіть собі,

Я слухать не буду

Та й до себе не покличу:

Ви розумні люди-

А я дурень; один собі

У

моїй хатині

Заспіваю, заридаю,

Як мала дитина.

Заспіваю,— море грає,

Вітер повіває,

Степ чорніє, і могила

З вітром розмовляє.

Заспіваю,— розвернулась

Висока могила,

Аж до моря запорожці

Степ широкий крили.

Отамани на вороних

Перед бунчуками

Вигравають... а пороги

Меж очеретами

Ревуть, стогнуть, розсердились,

Щось страшне співають.

Послухаю, пожурюся,

У старих спитаю:

«Чого, батьки, сумуєте?»

«Невесело, сину!

Дніпро на нас розсердився,

Плаче Україна.. »

І я плачу, а тим часом

Пишними рядами

Виступають отамани,

Сотники з панами

І гетьмани — всі в золоті;

У мою хатину

Прийшли, сіли коло мене

І про Україну

Розмовляють, розказують,

Як Січ будовали,

Як козаки на байдаках

Пороги минали,

Як гуляли по синьому,

Грілися в Скутарі ⁵

Та як, люльки закуривши

В Польщі на пожарі,

В Україну верталися,

Як бенкетовали.

«Грай, кобзарю, лий, шинкарю!» —

Козаки гукали.

Шинкар знає, наливає І не схаменеться;

Кобзар вшкварив, а козаки —

Аж Хортиця гнеться —

Метелиці та гопака

Гуртом

оддирають;

Кухоль ходить, переходить,

Так і висихає.

«Гуляй, пане, без жупа>на,

Гуляй, вітре, полем.

Грай, кобзарю, лий, шинкарю,

Поки встане доля».

Взявшись в боки, навприсідки

Парубки з дідами.

«Отак, діти! добре, діти!

Будете панами».

Отамани на бенкеті,

Неначе на раді,

Похожають, розмовляють;

Вельможна громада

Не втерпіла, ударила

Старими ногами.

А я дивлюсь, поглядаю.

Сміюся сльозами.

Дивлюся, сміюся, дрібні утираю,—

Я не одинокий, є з ким в світі жить;

У моїй хатині, як в степу безкраїм,

Козацтво гуляє, байрак гомонить;

У моїй хатині синє море грає,

Могила сумує, тополя шумить,

Тихесенько Гриця дівчина співає,—

Я не одинокий, є з ким вік дожить.

От де моє добро, гроші,

От де моя слава,

А за раду спасибі вам,

За раду лукаву.

Буде з мене, поки живу,

І мертвого слова,

Щоб виливать журбу, сльози.

Бувайте здорові!

Піду синів випровожать

В далеку дорогу.

Нехай ідуть,— може, найдуть

Козака старого,

Що привіта моїх діток

Старими сльозами.

Буде з мене.

Скажу ще раз:

Пан я над панами.

Отак, сидя в кінці стола,

Міркую, гадаю:

Кого просить? хто поведе?

Надворі світає;

Погас місяць, горить сонце.

Гайдамаки встали,

Помолились, одяглися,