Твори в п'яти томах. Том V

Владко Владимир Николаевич

Поліщук відкинув лопатку і втупився в знахідку. З усіх поглядів це було неймовірно. Звідки на Місяці могло взятися яйце? Самородок чистого золота, алмаз, усе, що завгодно, тільки не яйце… Мертвий світ, застиглий у багатовіковому крижаному оціпенінні, позбавлений усього живого, навіть будь-яких барв, — лише темні плями, що переходили в глибоку чорноту, або світлі відблиски, які яскраво сяяли на тлі навислого над низьким обрієм такого чорного неба, в якому було наче просвердлено білі цятки зірок. І нічого, крім цього: місячний краєвид — то лише чергування світлих і темних сірих тонів між сліпучо-білими зірками й чорним небом.

І

Поліщук, і Гарісон — обидва знали, що чекає їх на Місяці. І однаково часом кожному хотілося голосно кричати від страшного почуття самотності, що охоплювало їх, як тільки вони йшли з бази нарізно. Мабуть, тому обидва вважали за краще не розлучатися навіть на півгодини, щоб бути один од одного в безпосередній близькості, бачити крізь запобіжні димчасті фільтри герметичних космошоломів помах руки супутника, відчувати його дихання, то утруднене, то спокійне, коли вони вже поверталися на базу. Так було краще. Певніше. І легше переносити напруження, яке не кидало їх протягом двадцяти восьми днів перебування в безкрайому пустельному світі. Через двадцять вісім днів, які вони відлічували по-земному, мала прибути чергова ракета із зміною. Тут неймовірно довго, чотирнадцять земних днів, панувало безгоміння під сліпучим промінням Сонця, а потім настала нескінченно довга місячна ніч. Місячного дня треба було зробити численну кількість випробувань і вимірювань, відходячи якнайдалі від бази, щоб потім, коли настане ніч, упорядкувати всі аналізи, опрацювати проби до прильоту змінної ракети…

І дослідники Місяця наполегливо працювали, але вони ніколи не передбачали можливості подібної знахідки. Яйце — отож, хтось зніс його?.. Але ж це безглуздя, нісенітниця! Не зводячи очей з яйця, Поліщук нахилився і ще раз помацав його суху зморшкувату плівку пальцями в металевій космічній рукавичці. Звичайно, яйце було наскрізь промерзлим. І важким — навіть в умовах значно полегшеної місячної ваги. Від легенького поштовху руки воно лінькувато, мовби неохоче, покотилося уздовж зернистого базальтового кратера. Поліщук поквапно притримав знахідку обома руками: ще бракувало розбити. Замерзле яйце могло бути дуже крихке. За умови, звісно, коли це справді яйце, а не якесь химерне кам’яне утворення. Він підклав під дивну річ кілька уламків базальту, щоб яйце не скотилося далі по кратеру. І випростався, оглядаючись.

— Джоне! Де ти, Джоне? — гукнув він.

За мить він почув відповідь, чітку й ясну, наче голос Гарісона лунав тут-таки, в його космічному шоломі:

— Я тут, Борисе! За стіною твого кратера, беру пробу: здається, слід криги. Це дуже цікаво, розумієш?

— Облиш усе! Йди сюди!

— А що сталося?

— Мерщій, мерщій!

2

Постать Гарісона в гофрованому космічному костюмі й прозорому шоломі з опущеним димчастим фільтром з’явилася над стіною кратера. Вона вимальовувалася дивовижно яскраво, як і все на Місяці, й швидко наближалася. Тут майже неможливо було визначати відстань на око, всі речі виразно бачилися будь-де. І тільки збільшення постаті показувало зміну відстані.

Поліщук дивився на незграбну квапливу ходу Гарісона, бачив, як сипалися з-під його ніг дрібні базальтові уламки й котилися вниз, до того місця, де він стояв. Кратер був невеличкий. І саме тут, під оцим природним навісом — брилою вулканічного каменю, Поліщук знайшов яйце. Воно лежало, вгрузнувши наполовину

в пил, жовтувате на бурому тлі місячного грунту. Тому Поліщук відразу й звернув на нього увагу.

— Ну то що сталося, Борисе? — спитав Гарісон. Крізь спущені фільтри Поліщук скоріше вгадував, ніж бачив очі, що пильно дивилися на нього. Замість відповіді Поліщук показав йому дивну знахідку.

— Яйце, — промовив він.

Гарісон швидко обернувся. Він побачив овальну річ, що лежала на грунті, і від несподіванки аж свиснув.

— Звідки воно взялося?

Поліщук коротко розповів йому історію свого відкриття. Гарісон став на коліна і обережно торкнувся пальцями сухої зморшкуватої оболонки. Потім трохи підняв яйце, наче зважуючи його, і знову поклав на місце.

— Що скажеш, Джоне?

— Якесь безглуздя. Яйце — на Місяці?..

— Але ж ти згоден, що саме яйце?

— Либонь, страусяче. Зважаючи на розмір. Слухай, а воно було там одне?

Поліщук знизав плечима.

— Не знаю. Розумієш, мене це так вразило, що я не шукав більше. Можливо… А погляньмо ще раз!

Вони обережно розгребли лопатками сухий сипкий пісок під навислою кам’яною брилою. Копати довелося недовго: скоро з’явилися випуклі обриси таких самих яєць.

— Два… три… чотири!

Вириті яйця лежали на піску. Дослідники копали далі, але більше нічого не знайшли.

Гарісон відкинув лопатку:

— Все, Борисе! Врожай — п’ять штук.

— Гніздо це, чи що?..

— Космічний птах пролетів над Місяцем і відклав у кратері яйця. Так? — іронічно промовив Ґарісон. — Мине деякий час, і він з’явиться знову й почне їх висиджувати, так?

Поліщук сердито поглянув на нього.

— Дотепи тут ні до чого. Щодо птаха, хоча б і космічного… Ось вони, яйця. Це — факт. На жаль, нез’ясований. Тому, коли якась химерна істота повернеться сюди, щоб висиджувати яйця, — я не заперечуватиму. Поки що, зрозуміло. Ось так: фрр! — і сяде в кратері… Будь ласка, я тепер готовий до всього! Коли є яйця, коли це нам не сниться, то може з’явитися й той птах або ще чортзна-яке створіння.

Гарісон озирнувся довкола.

— Знаєш, Борисе, мені чогось моторошно, — щиросердо признався він. — Уся ця пригода… краще б її не було.

— Нерви?

— Може і нерви. Ми вже втомилися, Борисе. Я ось жартую про космічного птаха, а що коли він і справді прилетить?.. Хіба ми все знаємо за цих умов? Особливо, коли з’явилися ці безглузді яйця. Слухай, Борисе. Місячний день уже кінчається…

Він показав рукою на захід, де стіни кратера знижувалися до плоскогір’я. Долішня частина Сонця була немовби притиснута обрисами далекого величезного гірського пасма — і під нею тяглася на північ і південь широка смуга глибокої тіні. Довгий місячний день помітно згасав — аж на цілих чотирнадцять земних діб.

— Минуло вже дванадцять земних днів, — вів Гарісон. — Час кінчати роботи на поверхні Місяця. Незабаром ми зачинимося на базі. Перенесімо туди всі п’ятеро яєць…

— Щоб вони відтанули? Ото порадив! Треба їх забрати з собою на Землю в такому ж стані, як знайшли, — сказав Поліщук.

— Ну, тоді покладімо яйця поблизу бази, в якому-небудь затишному місці, і вони не розморозяться, аж поки прилетить ракета. Зрозуміло? І ми більше не побоюватимемося за їхню долю. Згода?

— Що ж, я не заперечую. Кожен братиме по одному, більше зразу не понесеш. А потім — знову по яйцю. До роботи!