Твори

Хвильовий Микола

Але чи буде це письменник? Ось у чому сіль питання!

На наш погляд, звичайно, ні!.. Коли ми маємо на увазі не писаря, а таки ж письменника. Що ж до справжнього художника слова, то він може навіть і не сторожувати в університеті св. Володимира (Горький, припустимо, теж не сторожував), але він повинен зрозуміти цю абстрактну Європу.

Ми вже спиралися на Маркса, який казав, що «певні періоди розквіту мистецтва ніяк не відповідають загальному розвиткові суспільства». Могли б ще раз цитувати його, але, гадаємо, досить! Де ж тут неясність, коли ми кажемо: кожен клас, в тому числі і пролетаріат, творить своє мистецтво через свою більш-менш

талановиту молодь і ніяк не всім загалом. Невже не ясно, що ця молодь може в культурі стояти вище від свого класу на сто, на тисячу і т. д. голів?

Наші соціально-побутові можливості воістину низької марки. Але це значить, що ми мусимо втішатись тим примітивним напівдикунським письменством, яке дає нам наш новий «різночинець». Провінціал Вергілій ⁷³не вчився-таки в класичній гімназії св. Володимира, і все-таки... все-таки він був Вергілієм. Златовратський ⁷⁴і Успенський ⁷⁵не тому не дали творів, рівних тургенєвським, що були «різночинцями», а головним чином тому, що тоді російська буржуазно-поміщицька література пішла на спад... і тому (вертаємось до раніш сказаного), що та соціальна група, яку вони представляли, цебто міщанство й селянство, ніколи не візьмуть на себе історичної місії, тому що, знову повторюємо, для цієї прослойки мистецтво носить вузькоутилітарне значення. Це «різночинці» в масі, як правило.

Що ж до окремих постатей, які намагались репрезентувати «третій стан», то «неістовому Віссаріону», наприклад, типовому «різночинцеві», ніщо не пошкодило стати найбільшим російським критиком, на десять голів вищим за критиків-дворян. Навіть із тим же «різночинцем» Достоєвським щось не ладно в нашого опонента: його, Достоєвського, «чернетки-оригінали» в світовій літературі займають більш поважне місце, ніж «француз» Тургенев. Так ми думаємо, Дорошкевич — навпаки.

Взагалі, треба сказати, що аналогія: «різночинець» — селянин-робітник «трохи й навіть більше, як трохи», невдала. Цим не можна доказати, певніш виправдати "сучасних златоврат-ських у мініатюрі.

Хай ще раз пробачить нам тов. Дорошкевич, але в таких спробах ми відчуваємо запах чарівного яблучка з «пятнишком» з кошика хоч і прекрасної, але далекої і неможливої Лізи Ка-літіної ' ⁶о Конкретніш: все це аксесуари з народницької скриньки, і ведуть вони свою родословну від тієї ж культурної української інтелігенції, яка весь час стежить за диригентською паличкою російського «діда-шестидесятника».

Життя ускладнюється. Треба шукати інших паралелей, порівнянь, аналогій. Справа в тому, що ми не лідемо на альянс із грінченківщиною ⁷⁷. Ми, як і пролетаріат, ведемо свою родословну від Куліша, від великого «третього стану». З потенціальним буржуа ми нічого не маємо спільного. Вузькоутилітарний сахарин ми виробляти не будемо.

.Тов. Дорошкевич не виправдав безграмотність нашого письменства, бо він грубо підійшов до системи надбудов. В мистецтві не завжди така послідовність: дворянин-різночинець — селянин-робітник. Буває і так: дворянин, а потім Шевченко. Де ж подівся Винниченко? Очевидно, в еміграції.

Тов. Дорошкевич, виправдовуючи безграмотність нашого письменника, який не здібний розібратися в психологічній Європі, тим самим і своїм великим авторитетом пропагує так званий масовізм. Оскільки ж ця «червона» халтура виходить під натиском ідеології зі столипінського «отруба», ми

зі спокійною совістю беремо цитату з Тугенхольда :

«Декаданс — то є всезростаюча перепродукція митців: колосальні виставки, ринки картин, де справжні твори мистецтва губляться в цілому морі бур’яну, незлічимий натовп наслідувачів, цих верескливих поросят, які з нена-жерством накидаються на кожного більшого митця, за-ялозюють і призводять до асбурду кожну велику ідею, нарешті, декаданс є повним розривом між народом і мистецькою культурою, між публікою і митцями. Але всі ці симптоми свідчать не так про занепад мистецтва, як про смерки нашої культури».

Всі ці ознаки ми бачимо й тепер у себе. Декаданс дійшов своєї кульмінації. Ми б’ємо тривогу й заявляємо:

— Той клас, що дав геніальних теоретиків і практиків революції, не може не дати в скорому часі і своїх більш-менш талановитих митців. Вергілій прийде.,. можливо, й тепер із провінції,можливо, й тепер не один» Він не був навіть за сторожа в університеті св. Володимира, але він (коли це вже буде дійсно він!) одкриє нову сторінку в історії світового мистецтва, 3 його приходом буде нанесено страшний, смертельний удар культурному епІГОНІЗМОВІо

— Фу, чорт! Пробачте: і тут лірика. Так-от, останнє питання»

ФОРМАЛІЗМ?

Да, у нас нет литературы! ⁷⁹«Вот прекрасної Вот новость!» — слышу я тысячу голосов в ответ на мою дерзкую выходку. «А наши журналы, подвизающиеся на ловитве европейского просвещения? А наши альманахи, наполненные гениальными отрывками из недоконченных поэм, драм, фантазий, а наши библиотеки, битком набитые многими тысячами книг российского сочинения, а наши Гомеры, Шекспиры, Гете, Вальтер Скотты ^8и, Шиллеры ⁸¹, Бальзаки ⁸², Корнели ⁸³, Мольеры, Аристофаны ⁸⁴? Разве мы не имели Ломоносова ⁸, Хераскова ⁸⁶,

/ Державина ^8/, Богдановича ⁸⁸, Петрова ⁸⁹, Дмитриева ⁹⁰,

Карамзина ⁹¹, Крылова, Батюшкова ⁹², Жуковского ⁹³, Пушкина, Баратынского ⁹¹и пр., и пр. А что вы на это

скажете?» — А вот что, милостивые государи, хотя я и не имею чести быть бароном, но у меня есть своя фантазия, вследствие которой я упорно держусь той роковой мысли, что несмотря... (йде величезний період) на все это: у нас нет литературы.

Виссарион Белинский («Литературные мечтания»)

— «Єй чорту», як все це обридло! Іноді сидиш і думаєш: «І справді, чи не толочиш ти води в ступі?». І така тебе візьме розпука, хоч лягай живим у домовину. Тільки спортсменське «ану» й визове: «Ану, докажи, що й ти маєш деяку енергію, ану, докажи, що й ти здібний вірити й не зраджувати

своїх переконань. Ану!»»

Заздримо тобі, «неістовий Віссаріоне... бо не було в твій час «опоязівців» ⁹⁵. Повір нам — і ти був би формалістом» І справді: маючи за спиною таку блискучу плеяду письменників, ти твердив: «нет литературы». Ми не діждались і поганеньких Пушкіних... а скажи ти свою «фантазію» в наші дні? Ну? Тов, Пилипенко «пропише тобі таку іжицю», що й в домовину не потрапиш!