Твори
Шрифт:
— Ще?.. Та де ж вони, Господи...
Вони чекали оркестрантів.
Ще було: піраміди (стояли для краси) з рекламою — «Папіроси тов. Петровскій» 22і з рекламою — «Осінні скрипки».
...Товаришка Шмідт схвильовано говорила:
— Ну, скажіть щиро: де це в світі?.. А може б, хто інший .зробив?
Товариш Огре сказав: •
— Ясно. Тільки — ми!
Товаришка
...А коли товариш Огре зібрав хроніку, товаришка Шмідт спитала:
— Ну, а як у вашім районі? Ви, здається, в Замалайськім? Тоді товариш Огре почервонів і збентежено сказав:
— Я — безпартійний!
— ?.. Ви безпартійний?
...І побігла чорна кішка.
...Товаришка Шмідт холодно сказала:
— А я думала, ви в парткомі... Товариш
Огре гадав, що він згорить, і думав несподівано про Тайгай-ський міст і — під ним паровики.
Товариш Огре сказав:
— До побачення!
Товаришка Шмідт сказала: -
— До побачення!
Але це було так холодно, ніби зима, і непри-вітливо, ніби глибока осінь.
...В голові блукали уривки. «Ясно. Тільки — ми!»
...На Байкальській вулиці товариш Огре бачив великий прожектор, що освітлював усю вулицю й комольську новорічну процесію. Це, безперечно, було грандіозне видовисько. Пливло голубе небо, з ріки пахло баговинням, ніби й справді баговиння було зимою. За ріку в темряву відходила міська жура.
...А комольці сурмили в сурми, дзвонили в дзвоники й освіщали вулицю сотнями чарівних смолоскипів. За комольцями гуділи натовпи.
...На розі товариш Огре побачив заступника Пупишкіна — товариша Мамочку. Мамочка біг у трактир до вірмена.
..сСотні ватажків світової революції дивились із будівель із наказу виконкому... Але знову була розпроклята тоска.
...— Гражданін, будь ласка, пропустіть!
...— Полюбуйтесь, гражданін, на кощунство...
Сссволочі!
...— Ішла бабка напроти комольців, напроти попів-комоль-ців, і побачила кадила в комольців... Скрикнула! і — впала!
За бабкою карета допомоги не приїхала, і бабку підвели громадяни.
...З південних кварталів города пішов теплий вітер; тоді комольці смолоскипи
...— Гражданін, подивіться, яке кощунствоК.
...А висока каланча собору мовчки відходила в синю безодню неба. Ще пролетів вітер із південних кварталів города...
...Новий рік. Щастя.
Думаю: чи не прийде щось інше? — Товариш Огре почув у чоботях воду, бо чоботи були діряві — і туди набралась вода... А під Новий рік і водохрещу старого стилю, не «в стилі» уесесер, гадають про майбутнє на воді з воском і як Світлана.
Товариш Огре згадав (бачив у друкарні), що на Різдво комольці мають колядки й щедрівки, але не ці:
— Щедрик-ведрик, дай вареник, грудочку кашки, кільце ковбаски...
...Ні!.. Не ці...— оосА життя йде рік за роком, і кожного року — стрічаємо Новий рік: «чи не прийде щось інше?..»
...Товаришка Шмідт сказала: «Ви безпартійний?» — і стало холодно, як зима, і непривітно, мов осінь.
.о.А збоку хтось регоче й розказує про «артемівців» 23; про дім пролетарського студентства, про жінвідділ, про каесему. Тоді блакитнить весна дзвональними дзвониками й похмуро костилить баба-яга костяна нога — сива зима із шкульгаль-ною лицею в зимальну північ.
...— О...О...О, новельний Фальстафе 24! Як Мануёль Сведенборг 25, віриш у своє призначення пророка!..
...І тоді дзвональна звена веснальної дзвими блакитнить на душальній душі поета. І припустім, він питає:
— Марусино, скільки років до наших великодніх дзвонів?
Тоді Маруся скаже:
— Я — радість. Я — тема твого життя. Летять журавлі по далеких полинних дорогах. Кричать одуди в гаях: «Уту-тут! уту-тут!» І ти знаєш, як буває біля річки, коли ловимо коропів, коли в прозору воду падає небо!.. О, дзвональна звена веснальної дзвими!..
...— А коли комольська процесія зникла за собором, прожектор погас. Тільки синє небо пливло в тротуари Байкальської вулиці:
Браво! Браво! Браво!
Гучні оплески стріли Льолю, коли вона вийшла після постановки пародії на «Лілюлі». Льоля горіла, Льолі згоріли вуха; потім зробила реверанс і побігла за лаштунки.
Вже все. Більше нічого не буде. Там, на Садовій, ЗО, у пролеткульті.
Тоді із зала вийшла публіка. Була публіка і публіка.