У безодні
Шрифт:
Містер Фотерінгей, звісно, не зрозумів цього. Але він збагнув, що зазнав невдачі, і йому стали огидні всілякі чудеса. Тепер він був у цілковитій темряві, бо хмари скупчилися й затулили собою місяць. Повітря перетинали нерівні, уривчасті смуги граду. Оглушливий рев вітру й води заповнив землю й небо. Прикривши очі долонею, містер Фотерінгей дивився в той бік, звідки дув вітер, і при світлі блискавок побачив величезний водяний вал, що
— Мейдіг! — простогнав містер Фотерінгей, і його голос загубився в гуркоті розбурханої стихії. — Гей, Мейдіг!.. Стій! — вигукнув він, звертаючись до води, що наближалася. — Стій! Ради бога, зупинись!.. — Хвилиночку, — попросив він у блискавок і грому. — Зупиніться на хвилинку! Дайте мені подумати… Що ж мені робити? Ну що мені робити? Боже! Якби хоч Мейдіг був тут… Знаю! — вигукнув він раптом. — Тільки, ради бога, хай не буде цього разу ніякої плутанини!
Стоячи рачки, обличчям до вітру, він напружено думав, як правильно висловити наказ.
— Ага, — сказав він нарешті, — те, що я накажу, нехай цього разу збудеться лише після того, як я крикну: “Ану!..” Боже мій! Чого я раніше до цього не додумався?..
Він намагався перекричати рев бурі і кричав дедалі голосніше, марно силкуючись почути власний голос.
— Ну ось!.. Я починаю! Пам’ятай, що я тільки-но сказав! По-перше, коли збудеться все, що я скажу, нехай у мене зникне дар творити чудеса, хай моя воля стане такою, як і в решти людей, і хай припиняться ці небезпечні чудеса. Вони мені не подобаються. Краще б я їх не творив. Жодного, навіть найменшого. Це по-перше. А по-друге, нехай я повернусь до того часу, коли ще не сталося першого чуда, і нехай усе стане таким, яким було до того, коли перекинулася та клята лампа. Це важке завдання, але останнє. Ясно? Ніяких більше чудес, все має стати таким, яким було, а я хочу опинитися в “Довгому Драконі” і в той час, коли ще не випив свою півпінту. Ось і все! — Він учепився пальцями в землю, заплющив очі і вигукнув: — Ану!
Настала повна тиша. Містер Фотерінгей відчув, що стоїть на ногах.
— Це ви так вважаєте, — сказав хтось.
Фотерінгей розплющив очі. Він був у барі “Довгого Дракона” і сперечався з Тодді Бімішем про чудеса. У пам’яті його виринув спогад про щось дуже важливе, але відразу ж зник.
Ось бачите, якщо не брати до уваги того, що містер Фотерінгей утратив здатність творити чудеса, все інше стало таким, яким було до того, коли
— А я кажу вам, чудес не буває, хоч би що ви казали, і я можу вам довести це.
— Це ви так вважаєте, — сказав Тодді Віміш і додав: — Доведіть, якщо можете!
— Послухайте, містере Біміш, — сказав містер Фотерінгей. — Поміркуймо, що таке чудо. Це щось несумісне із законами природи, те, що робиться зусиллям волі…
ЗМІСТ
Слабошпицький Михайло. Наш сучасник Герберт Уеллс
Викрадені бацили
Незвичайна орхідея
В обсерваторії Аву
Незвичайний аукціон
Острів епіорніса
Лісовий скарб
Чоловік, що робив алмази
Дивовижний випадок з очима Девідсона
У безодні
Червоний гриб
Містер Скелмерсдейл у чарівній країні
“Новий прискорювач”
Чарівна крамниця
Правда про Пайкрафта
Двері в стіні
Як моя матуся сходила на Пік Смерті
Кришталеве яйце
Чудотворець