У вогні
Шрифт:
Він насупився, не відводячи очей від пляшки, зважуючи в голові мої слова.
— Добре, — нарешті промовив він.
— Дякую, — відповіла я. Слід було б сходити зараз до Піти, але я не хотіла. Від випитого мені крутилась голова, до того ж я була така знесилена, що не знати в чому він зможе мене зараз переконати й на що я з дурної голови погоджуся. Ні, краще піти додому, до мами та Прим.
Коли я майже дошкандибала до свого будинку, вхідні двері відчинилися — і я опинилась у Гейлових обіймах.
— Я помилявся. Слід було тікати, коли ти пропонувала, — прошепотів він.
— Ні, — сказала я.
Мені було важко
— Ще не запізно, — вів далі він.
За його плечем я побачила маму та Прим, що обійнявшись стояли на порозі. Ми втечемо. Вони помруть. А тепер мені ще й Піту потрібно захищати. Кінець дискусії.
— Запізно.
Мої коліна підкосились, і Гейл підхопив мене. Алкоголь затуманив мій мозок, і пляшка вислизнула, впала на підлогу й розбилась. І не дивно, оскільки зараз саме життя вислизало у мене з рук.
Коли я прокинулась, то ледь встигла добігти до вбиральні — горілка просилася на волю. Я блювала, а всередині все палало так само, як і коли я заливала її в себе, а на смак вона була вдвічі гіршою. Виблювавши все, я почала тремтіти і вся спітніла, та принаймні організм майже позбувся тієї гидоти. Але дещо таки потрапило в кров, і результатом мого експерименту стали страшенний головний біль, пересохле горло та хворий шлунок.
Я повернула кран у душі та хвильку стояла під теплим дощиком, перш ніж усвідомила, що й досі в білизні. Либонь, мати стягнула з мене тільки брудний верхній одяг, та так і вклала в ліжко. Я жбурнула мокрі речі в раковину і налила на волосся шампунь. Долоні запекло, і тільки зараз я помітила невеличкі стібки, маленькі та рівні, на обох долонях. Неясно я пригадувала розбите минулої ночі скло. Я вимилася з голови до п’ят, а тоді мене знудило просто в душі. Жовч змилася в каналізацію разом із бульбашками солодкого на запах шампуню.
Коли я нарешті викупалась, то натягла халат і рушила назад у ліжко, не зважаючи те, що з волосся й досі крапає вода. Я залізла під ковдру, впевнена, що саме так почуваються люди, які отруїлися. На сходах почулися кроки, і я знову запанікувала, як учора. Я не готова побачитися ні з мамою, ні з Прим. Спершу я маю взяти себе в руки, заспокоїтися, здаватися впевненою, як на минулі Жнива, коли ми прощались. Я маю бути сильною. Із зусиллям я сіла, тремтячими руками заплела мокру косу і спробувала морально налаштуватися на зустріч. Мама й Прим принесли мені чай і бутерброди, і на обличчях їхніх виразно читалася тривога. Я розтулила рота, налаштована зронити щось жартівливе, але з моїх очей полилися сльози.
Сильною бути не вдалося.
Мати присіла на краєчок ліжка, а Прим скулилася біля мене, і вони обійняли мене, заколисуючи, доки я не виплакалась як слід. Потім Прим принесла рушника і почала сушити мені коси, вичісуючи з них вузлики, а мама в цей час переконувала мене випити чаю та щось з’їсти. Вони допомогли мені перевдягнутись у теплу піжаму, мати принесла ще одну ковдру, і я знову задрімала.
Коли я прокинулась удруге, вже було далеко за полудень. На столику біля ліжка стояла склянка води, і я жадібно випила її до дна. І шлунок, і голова й досі боліли, але вже не так, як раніше. Я підвелась, одягнулась, зачесала волосся. Перш ніж спуститися вниз, я затрималась на верхній сходинці, почуваючись трохи ніяково через те, як я відреагувала на новину про Червону чверть. Через
Внизу мама з Прим знову обійняли мене, але вже не так емоційно. Я знала: вони стримуються, щоб мені було легше. Я подивилась на Прим. Зараз важко було навіть уявити, що дев’ять місяців тому, на останні Жнива, вона здавалася зовсім маленькою дівчинкою. Поєднання тяжкого випробування і всього, що було далі: жорстокості в окрузі, цілих шерег хворих і покалічених, яких вона часто лікувала сама, коли мати була зайнята, — все це зробило її набагато старшою за свої роки. Звісно, вона трохи підросла, зараз ми вже були майже однакові на зріст, але не це робило її старшою на вигляд.
Мати налила мені кухлик бульйону. Я попросила її налити ще один, щоб віднести Геймітчу. Потім я навпростець через газон вирушила до нього. Він щойно прокинувся і не заперечував проти бульйону. Ми сіли в нього у вітальні, на позір зовсім безтурботні, сьорбали собі бульйон і крізь вікно милувалися заходом сонця. Я чула, як хтось ходить нагорі, і подумала, що то Гейзел, але за кілька хвилин спустився Піта і гримнув на стіл картонну коробку, повну порожніх горілчаних пляшок.
— Усе! — сказав він.
Геймітч заледве міг сфокусувати очі на пляшках, тож заговорила я.
— Що — все?
— Я вилив усю горілку в каналізацію, — відповів Піта.
Його відповідь вивела Геймітча зі ступору — не вірячи своїм вухам, він схопив коробку.
— Ти що зробив?
— Я спустошив коробку, — повторив Піта.
— Він купить собі ще, — зауважила я.
— Ні, не купить, — заперечив Піта. — Сьогодні вранці я розшукав Ріпу і сказав їй: якщо дізнаюся, що вона бодай раз іще продасть комусь із вас алкоголь, я її здам. Я їй і грошей дав, але не думаю, що вона жадає повернутись під варту до миротворців.
Геймітч кинувся на Піту з ножем, але той так легко ухилився, що Геймітчева спроба мала жалюгідний вигляд. У мені наростав гнів.
— Яке тобі діло до Геймітча?
— Таке діло, Катніс. Хай як випаде жереб, двоє з нас знову опиняться на арені, третій буде ментором. Ми не можемо дозволити, щоб у нашій команді були пияки. Особливо це стосується тебе, — обернувся Піта до мене.
— Що? — обурено виплюнула я. Можливо, це б прозвучало переконливіше, якби мене й досі не мучило похмілля. — Вчора я напилася вперше в житті.
— Ага, і поглянь, на кого ти тепер схожа, — зауважив Піта.
Не знаю, чого я очікувала від першої зустрічі з Пітою після оголошення Червоної чверті. Може, обіймів і цілунків. Може, кількох заспокійливих слів. Але не такого, це точно. Я розвернулась до Геймітча.
— Не переймайтеся, я дістану вам іще горілки.
— Тоді я здам миротворцям вас обох. У в’язниці протверезієте, — пригрозив Піта.
— Слухай, чого ти домагаєшся? — спитав Геймітч.
— Щоб із Капітолія повернулося двоє: переможець і ментор. — відповів Піта. — Еффі надіслала мені записи всіх переможців, які досі живі. Ми маємо передивитись Ігри, в яких вони брали участь, і вивчити їхню тактику. Нам слід набрати ваги і сили. Ми повинні діяти, як кар’єристи. І хтось із нас знову стане переможцем, подобається вам це чи ні! — грюкнувши дверима, він швидко вийшов із кімнати.