У вогні
Шрифт:
Тільки зрідка я спостерігала, як мати робила так. Либонь, тому, що в Окрузі 12, якщо у когось зупинялося серце, родичі нечасто встигали донести його до нас додому. Тож зазвичай мамині пацієнти — обгорілі, поранені чи просто хворі. А найчастіше — опухлі від голоду.
Але світ Фінея був іншим. Хай що він зараз робив, він робив це не вперше. Його дії були чіткими й узгодженими. Стріла випорснула на землю, коли я трохи нахилилась уперед, відчайдушно сподіваючись побачити бодай якісь ознаки успіху. Безжальні хвилини минали, і мої надії танули, як сніг
Я покинула свою зброю на землі й метнулася до Піти.
— Піто! — промовила я м’яко. Забрала вологе біляве пасмо з його чола, відчуваючи, як під моїми пальцями пульсують вени на його шиї.
Він розліпив вії — і наші очі зустрілись.
— Обережно, — промовив він слабко. — Там попереду силове поле.
Я засміялась, але по моїх щоках струменіли сльози.
— Воно набагато потужніше, ніж те, що на даху Тренувального центру, — сказав Піта. — Але зі мною все гаразд. Тільки трохи потрусило.
— Ти був мертвий! Твоє серце зупинилося! — вигукнула я, не стримавшись. Я затулила рота долонею, бо з вуст уже злітали жахливі задихані звуки, як завжди, коли я плачу.
— Якщо я не помиляюсь, воно знову б’ється, — промовив Піта. — Катніс, усе минулося.
Я кивнула, але не припинила схлипувати.
— Катніс?
Тепер Піта хвилювався за мене — це просто божевілля.
— Не нервуйся. Це все через гормони, — заспокоїв його Фіней. — Через дитину.
Я підвела на нього очі. Фіней сидів навколішках, засапавшись після підйому й від того, що довелося повертати Піту з того світу.
— Ні. Не через це... — спробувала я заперечити, але знову так розридалася, що це лише підтвердило слова Фінея про дитину. Він зустрівся зі мною очима, і я крізь сльози обпекла його поглядом. Це ганьба, що я, після всіх його зусиль, так на нього розгнівалася. Понад усе я хочу врятувати Піті життя, але я не змогла того, що зміг Фіней, і я повинна бути йому вдячна. І я таки вдячна. Але до всього й розлючена від того, що я навіки завинила Фінеєві Одейру. Навіки. Як я тепер зможу вбити його уві сні?
Я очікувала побачити на його обличчі самовдоволення чи сарказм, але на його вустах тільки грала приємна усмішка. Він переводив погляд із мене на Піту, ніби намагаючись щось утямити, а потім злегка потрусив головою.
— Як ти? — спитав він Піту. — Зможеш рухатись далі?
— Ні, йому потрібно полежати, — відповіла за Піту я.
З носа мого нещадно текло, а я не мала жодного клаптика, щоб використати як носовичок. Магс зірвала зі стовбура пригорщу моху та простягла мені. Я була в такому стані, що не сперечалася. Просто гучно висякалась і витерла мохом сльози з обличчя. Він був приємний на дотик. На диво м’який і гарно всотував вологу.
На грудях Піти я помітила золотий відблиск. Простягла руку й дістала кулон, що висів на ланцюжку в нього на шиї. На кулоні була викарбувана моя переспівниця.
— Це твій талісман? — спитала я.
— Так.
— Ні, звісно, я не проти, — я силувано всміхнулася. Піта, який з’явився на арені з переспівницею, водночас і благословення, і прокляття. З одного боку, це підтримає повстанців в округах. А з другого боку, важко уявити, що президент Снігоу залишить це без кари, тому врятувати Піту стає дедалі важче.
— Тож ти пропонуєш отаборитися тут? — спитав Фіней.
— Не думаю, що це мудро, — промовив Піта, — залишатись тут. Без води. Без захисту. Я почуваюсь нормально, чесно. Тільки-от якби ми йшли трохи повільніше...
— Іти повільніше ліпше, ніж стояти на місці, — Фіней допоміг Піті звестися на ноги, а я нарешті опанувала себе. За сьогоднішній день у мене на очах до півсмерті побили Цинну, я опинилась на арені, а ще спостерігала, як помирає Піта. Але я була рада, що Фіней підтримав вигадку з вагітністю, бо з погляду спонсорів, я впевнена, тримаюсь я не дуже.
Я перевірила зброю; вона й так була в чудовому стані, але так мені здавалося, ніби я контролюю ситуацію.
— Я піду попереду, — оголосила я.
Піта засперечавсь, але Фіней його обірвав.
— Ні, хай робить як хоче, — він насупився і поглянув на мене. — Ти ж знала, що там силове поле, так? Ти зрозуміла в останню секунду? І хотіла попередити Піту.
Я кивнула.
— Як ти здогадалася?
Я завагалася. Зізнатися, що я знаю, як Біпер і Вариста розпізнають силові поля, може бути небезпечно. Не відомо, чи помітили продюсери на тренуваннях, що ті двоє зауважили існування поля й показали мені. Так чи інак, я володіла надзвичайно цінною інформацією. І якщо продюсери про це дізнаються, вони можуть удосконалити поля і я більше не бачитиму викривлення. Тож я збрехала:
— Не знаю. Мені здалося, ніби я щось почула. Послухайте.
Всі ми завмерли. Чулося дзижчання комах, співи птахів, шурхотіння листя.
— Я нічого не чую, — нарешті промовив Піта.
— Таж ні, слухай, — наполягала я, — звук схожий на той, коли ввімкнена огорожа в Окрузі 12, тільки набагато-набагато тихіший.
Всі знову почали уважно дослухатись. І я також, хоч і не було до чого.
— Ось же воно! — знову сказала я. — Хіба ви не чуєте? Дзижчання іде просто звідти, де Піту вдарило.
— Я взагалі нічого не чую, — промовив Фіней. — Але якщо чуєш ти, тим паче іди попереду.
Я вирішила грати роль до кінця.
— Дивно, — промовила я, спантеличено покрутивши головою. — Я чую його тільки лівим вухом.
— Це його тобі лікарі підлатали?
— Ага, — знизала я плечима. — Мабуть, зробили краще, ніж було. Знаєш, іноді цим боком я чую цікаві речі. Які зазвичай не очікуєш почути. Наприклад, як комахи змахують крилами. Чи як сніжинки торкаються землі.
Чудово. Тепер я привернула увагу до хірургів, які минулого року після Голодних ігор повернули мені слух, і їм доведеться пояснювати, чому я тепер чую як кажан.