Україна–Русь. Книга перша
Шрифт:
Було би надзвичайно доцільно Академії наук України дослідити оригінали праці Гілльбера де–Ланноа і перші їхні видання в Англії та Франції. Врешті–решт — це обов’язок українських істориків. Годі співати польських і московських пісень про вигаданого найманця «Гедігольда».
Після відкриття Рюриківського князівського роду на Волині (Острозьких), а це по суті у Великому Галицько–Волинському князівстві, немає права на існування історична теза про згасання роду Данила Галицького на початку XIV століття. Це вигадка польської імперської історіографії, що виправдовує польську агресію та завоювання спочатку Галичини, а потім — Поділля.
Як
Ось як ті далекі події трактують сучасні історики знаменитої Острозької академії:
«Першим відомим нам представником династії Острозьких є князь Данило з Острога… Про Данила збереглося дуже мало свідчень. Життя його припало на часи розпаду Галицько–Волинської держави (середина XIV ст.). Він боровся з експансією польського короля Казимира Великого на території Галичини, використовуючи допомогу татар. У принципі, нічого тут дивного немає. Його попередники, галицько–волинські правителі, не раз вдавалися до татарської допомоги, воюючи з поляками… Відомо, що князь Данило мав свою печатку з гербом, який містив основні елементи «великого» герба Острозьких. Останній дійшов до нас, і він добре відомий дослідникам… мав він і власні збройні… (сили. — В. Б.), які використовував у боротьбі з поляками. Імовірно, саме Данило почав формування князівського домену на південних землях Волині…» [46, с. 11].
Автор ще раз привертає нашу увагу до того факту, що землі південної Волині, куди входив Острог, у 1290–1360 роках не належали до володінь Золотої Орди та володінь її сателітів, хоча князь Данило й користувався допомогою ханів у протистоянні з Польщею та Угорщиною, як його попередник Лев Данилович (1269–1301). Це ще раз засвідчує, що князь «Данило з Острога» належав до князівського роду та мав спадкові права на Львівську землю. Історія Золотої Орди не знає випадків, щоби хани надавали допомогу якійсь внутрішній «боярській олігархії», яка б виступала проти князів.
Отакі факти довелося наводити, аби зрозуміти, чому польські та російські історики приховали правду про Василя Красного (Острозького), не розшифрувавши слово Гілльбера де–Ланноа — Гедігольд. Це було вчинено свідомо, щоби приховати справжнього спадкоємця Галицької та Подільської земель — князя Данила, який, скоріше за все, 1310–1315 року народження. Нагадую про обережне ставлення до польських та російських так званих офіційних історичних джерел. Чимало їх свідомо сфальшовані.
Але повернімося до королівського посла.
«86. Тоже. Из Каменца (на р. Лісна. — В. Б.) я возвратился во Львов, до которого 50 лье, и вот сколько кругу дал я, вне моей дороги, чтобы найти князя Витовта. А из Львова, проехавши верхнюю Русь, я приехал в другой Каменец, удивительно расположенный город, принадлежащий упомянутому князю. Здесь я нашел одного рыцаря, капитана Подолии, Гедигольда, который пышно принял меня, дал мне прекрасные подарки, жизненные припасы и отличные обеды» [8, с. 39].
Знову переконуємося, що Поділля у 1421 році, певне, й пізніше, перебуваючи у складі Великого Литовсько–Руського князівства,
Поляки не мали права, навіть за законами тих часів, на Кам’янець та Поділля. Тому, завоювавши ті землі 1434 року, вигадали міф про відсутність спадкоємців та мирне приєднання.
Звернімо також уваїу на неякісний переклад праці Гілльбера де–Ланноа російською мовою, коли у тексті фігурують Львів і Лемберг, Вітовт і Вітольд тощо. І хоча зрозуміло про кого та яке місто йде мова, однак посол так словами не розкидався. Що зобов’язує українських істориків звернутися до оригіналу праці де–Ланноа. Там можна знайти багато цікавого.
Зазначимо ще один надзвичайно цікавий факт: у першій чверті XV століття Гілльбер де–Ланноа засвідчив інші імена руських (українських) земель, ніж ті, які уже сотні років усім нав’язує московська історіографія. Так, руські землі від Львова до Берестейщини (Кам’янець на річці Лісна) поіменовані не «Білою Руссю», а «Нижня Русь». В той час, як землі від Львова до Кам’янця (на Поділлі) поіменовані не «Червоною Руссю», а «Верхня Русь».
Кожен розуміє — чужоземець не міг особисто визначити тлумачення земель Русі (України). Він про ті назви земель дізнався від господарів землі. Тобто саме такі назви у 1421 році мали території Русі, про які вів мову Гілльбер де–Ланноа. Цей висновок також підкреслює і те, як чітко посол подавав назви земель і міст, якими мандрував. Він жодного разу не схибив і не вжив своєї особистої вигадки.
Таким чином, підсумуємо висновки, отримані із наведених свідчень Гілльбера де–Ланноа — посла англійського і французького королів до Великого Литовсько–Руського князівства у 1421 році.
Перше. На початку XV століття руська земля не ділилася на складові частини: Біла Русь, Червона Русь, Мала Русь і т. д. Землі на північ від Львова йменувалися Нижня Русь, землі від Львова до Кам’янця (на р. Смотрич) — Верхня Русь. Все інше — вигадки московитів на підтримку російського націонал–шовінізму.
Друге. Влітку 1421 року в Кам’янці, на Берестейщині, у Великого Литовсько–Руського князя Вітовта перебував останній хан Золотої Орди — Улу–Мухаммед, який того ж таки року посів престол Великого хана Золотої Орди.
Не викликає сумніву, що він зайняв престол за підтримки Великого князя Вітовта.
Трете. Починаючи від середини XIV століття до 1471 року Новгород і Псков залежали від Великого Литовсько–Руського князівства. А з 1238 року до середини XIV століття — від Мещерського (Тверського) улусу Золотої Орди. Москва і Московський улус Орди до 1471 року не володіли Новгородом і Псковом і не контролювали їх.
Четверте. У кінці XIII — на початку XIV століття не перервалася династія Данила Галицького. З середини XIV століття вона почала йменуватися — Острозькою. У 1421 році Федір Острозький був другою людиною за посадою у Великому Литовсько–Руському князівстві, а його син Василь Красний посідав пост правителя Подільської землі. Щоби приховати володіння родом Острозьких—Галицьких у 1421 році Подільською землею, польська та російська історіографії фальшували ім’я князя Василя Красного за допомогою того, що де–Ланноа називав його Гедігольдом, на основі чого створювали образ невідомо звідки прийшлої сторонньої людини.