Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди
Шрифт:
Старший митник заперечно похитав головою і буркнув акторам:
— Одягайтеся.
Обшук жінок тривав набагато довше. З чорно-жовтої буди вони вийшли розпатланими і розчервонілими. За півгодини «Олімпус» рушив углиб імперських земель. Коли митниця щезла за поворотом, Дальфері полегшено засміявся, пригорнув до себе Григорія і оголосив усім, хто їхав з ними у возі:
— E un vero leone! [35]
35
Це
Сковорода витряхнув з рукава карти і запитав:
— Хіба в Австрійській державі заборонено грати в карти?
— А ти придивись до тих карт уважніше, — порадив старий акробат.
Григорій придивився і побачив на картах незвичні емблеми. Це були зовсім не ті карти, за якими бурсаки у Києві і школярі у Пресбурзі проводили свої грішні ночі.
— Це карти Таро, — почув він голос Лейли. — За Таро в Австрії можна потрапити до пана аудитора.
— А для чого призначені ці картинки?
— За їхньою допомогою можна побачити майбутнє.
— Це ворожбитні карти?
— Можна й так сказати.
— І вони заборонені Церквою?
— Так, — втрутився у розмову Дальфері, — папа заборонив Таро. Не теперішній папа. То було давно. Але та заборона чинна й посьогодні. В цих емблемах зашифрована давня і могутня єгипетська мудрість.
— Я хотів би пізнати цю мудрість, — запалився Григорій.
— Ми ваганти, — посміхнувся у сиві вуса акробат, — ми мало розуміємося на філософії. От приїдемо до імперського міста Трієста, там тобі допоможуть у пізнанні.
— Там є філософи?
— Так, — Дальфері змовницьки підморгнув Сковороді. — Там живуть люди, які розуміються на стародавніх емблемах… Гей, Лейло, ледаща жінко!
— Чого тобі, Карло? — циганка відклала люльку з довгим чубуком і підсунулася ближче до чоловіків.
— По-перше, кидай тут курити. Воза спалиш. А по-друге, поворожи на Таро для цього юного лева. Розкинь карти. Може, у Трієсті на нього чекає палка красуня.
Лейла розкинула «анх», подивилася і розсміялась.
— Що там смішного? — насупився акробат.
— Гріго не любить жінок.
— Це не біда. Швидше стане кардиналом. А довго житиме?
— Довго. Так довго, що й сам стомиться від свого життя, — запевнила Лейла. — Його поважатимуть і віддадуть йому на збереження цінні речі. Дуже цінні речі.
— О! — підвів вказівний палець Дальфері. — Оце насправді важливо.
Коли сонце почало хилитися до червоного вітряного обрію, імпресаріо пан Федеш наказав валці з'їхати з битого шляху на ґрунтову дорогу. Невдовзі, під порослою дубами горою ваганти побачили заїжджий двір. Невисокий паркан огороджував стоптане поле, де стояли вози і горіли вогнища. Місце ночівлі охоронялось від розбійників — при в'їзді до двору чергували озброєні люди, а з насипного укріплення в бік діброви грізно дивився ствол чавунної мортири.
Імпресаріо пішов вечеряти до будинку, а решта циркових залишилася на возах. Григорій з Дальфері і Лейлою сіли грітися біля вогнища. Ваганти розкурили люльки, а Григорій видобув з торби сопілку і заповзявся імпровізувати. Амалія та її брат Амадео влаштувалися поряд. Але невдовзі їм набридло сидіти нерухомо — вони затіяли жонглювати камінцями і короткими палицями. Сковорода задивився на їхні рухи і перестав грати. Молоді, майже підлітки, жонглери були разюче подібними одне до одного. Груди у дівчини ще не розвинулись, а хлопець мав волосся чи не довше за сестрине. Григорій згадав, що коли Амалію під час вистав одягали у чоловічий одяг, а її брата у спідницю, то люди не помічали підміни. Він також згадав, як Федеш, дивлячись на переодягненого дівчиною і відповідно зачесаного Амадео, мовив до циркових: «Чорти би мене вхопили, але ж ця краля вийшла гарнішою за Амалію!».
Дальфері перехопив погляд Григорія, спрямований на Амадео й усміхнувся у свої лістригонські вуса.
— Так тобі дійсно не подобаються жінки, Гріго? — запитав акробат.
— Та ні, чому ж, подобаються… — Сковорода відчув, що відповідь прозвучала непереконливо і додав: — Жінки гарні, а мені подобається уся натуральна краса, створена Богом.
— Красиві хлопці теж створені Богом, — зауважив Дальфері. — Дивись, який наш Амадео красунчик. Чим тобі не улюблене Боже творіння?
— Але ж, Карло, його вважають красивим лише тому, що він подібний на гарну дівчину.
— Тобі щось або хтось подобається лише тому, що так вважають, чи навпаки — тому, що воно тобі самому подобається?
— Є усталені, апробовані і визнані авторитетами канони краси.
— Чекай, чоловіче, — акробат вибив попіл зі згаслої люльки. — Я розумію, що ти в нас премудрий школяр і навчений різним там канонам. Я ж тебе не про це питаю. Я тебе питаю: ти б хотів, щоби Амадео став твоїм любчиком?
— Це гріх содомський, — твердо відповів Григорій.
— І знову ти не про те, Гріго, — похитав головою Дальфері. — Я ж не питаю тебе: гріх воно чи не гріх. Я питаю про той природний магніт, який або працює в людині, або не працює. Я питаю: хотів би ти, Гріго, саме ти, а не хтось там із того клятого Содому, сьогодні вночі приголубити Амадео?
— Я не можу піти проти натури і Бога.
— Натура тут, Гріго, ні до чого. І щодо Божої волі можна посперечатися. Давай я просто зараз домовлюся з Амадео, він хлопець авантажний і досвідчений. І тоді ти сам відчуєш, чи йде такий спосіб пізнання краси світу сього проти натури і передвічного Господа нашого. Осягнеш сам, своїм природним магнітом. Не можна ж вічно між собою і життям ставити канони із книжок вичитані. Так лише прокляті фарисеї робили. Ти ж не хочеш уподобитися фарисейському племені?