Відчуття влади
Шрифт:
— Я цій чортівні не вірю. Він меле дурниці, оперує якимись числами, множить і додає, як йому заманеться, та я цій чортівні не вірю. Тут щось не так, бо надто все це складно.
— Таж ні, сер, — аж спітнів Ауб. — Воно тільки видається складним, бо ви до такого не звикли. Насправді правила дуже прості й підходять для будь-яких чисел.
— Овва, для будь-яких? — перепитав генерал. — Тоді давайте, — він витяг власний калькулятор армійського зразка і набрав перше, що спало на думку: — Пишіть: п’ять, сім, три, вісім. П’ять тисяч сімсот тридцять вісім.
— Так, сер, — сказав Ауб, беручи новий
— Тепер, — знову заклацав калькулятор, — сім, два, три, дев’ять. Сім тисяч двісті тридцять дев’ять.
— Так, сер.
— Помножте ці числа.
— Для цього потрібен певний час, — тремтячим голосом промовив Ауб.
— Працюйте скільки треба.
— Починайте, Аубе, — рішуче підтримав генерала Шуман.
Похнюпивши голову, Ауб став писати. Він узяв другий аркуш паперу, потім іще один. Нарешті генерал дістав годинника:
— Чи ви вже скінчили робити свої чудеса, Техніку?
— Майже, сер. Ось, сер. Сорок один мільйон п’ятсот тридцять сім тисяч триста вісімдесят два, — показав він карлючки на папері.
Генерал Вейдер ядуче всміхнувся. Він натиснув клавішу «множення» на калькуляторі, почекав, поки прокрутяться цифри. Потім подивився на індикатор і вражено зойкнув:
— Клянуся Галактикою, правильно!
Президент Земної Федерації страшенно стомився на службі й, лишившись на самоті, вже не став приховувати виразу нерозважного смутку, що проступив на його чутливому обличчі. Війна з Денебом, позначена на самім початку помітним економічним пожвавленням і величезною підтримкою населення, поступово звелася до якихось нікчемних маневрів і контрманеврів, і це дедалі збільшувало незадоволення Землі. Можливо, те саме діялося і на Денебі.
І от тепер конгресмен Брант, голова важливої урядової Комісії з воєнних асигнувань, вже півгодини безупинно патякає про якісь нісенітниці.
— Обчислення без обчислювальної машини — це термінологічний нонсенс, — нетерпляче сказав Президент.
— Обчислення, — заперечив конгресмен, — лише обробка даних. Їх може обробляти як машина, так і людина. Дозволю собі навести приклад, — і, послуговуючись нещодавно набутими навичками, почав підраховувати суми й доданки, аж поки Президент несамохіть не зацікавився:
— І ці правила діють завжди?
— Щоразу, пане Президенте. Точно.
— А цього важко навчитися?
— Мені вистачило тижня, щоб добре розібратися. Гадаю, у вас діло піде швидше.
— Що ж, — задумливо проказав Президент, — це цікава салонна гра, але яка з неї користь?
— Яка користь із немовляти? Поки що ніякої, та хіба ви не розумієте, пане Президенте, що перед нами відкривається шлях до звільнення від машин? Поміркуйте, — конгресмен підвівся, і його низький голос мимоволі залунав так, ніби він виступав перед аудиторією, — війна з Денебом — це війна комп’ютерів. Їхні комп’ютери створили навколо Денеба поле протиракетної оборони, наші — таке саме навколо Землі. Коли ми вдосконалюємо комп’ютери, вони роблять те саме. Ось уже п’ять років існує нестійка й невигідна рівновага. Нарешті ми маємо змогу обійтися без комп’ютера, перевершити його й залишити далеко позаду. Ми об’єднаємо можливості комп’ютера й людини, у нас будуть живі комп’ютери, мільйони їх. Усіх наслідків такої операції я передбачити
— І що вимагається від мене? — занепокоєно запитав Президент.
— Щоб своєю владою ви підтримали розробку нового секретного проекту «живі комп’ютери». Назвімо його «Проект „Число“». За свою Комісію я ручуся, однак нам потрібна буде підтримка уряду.
— А які граничні можливості живих комп’ютерів?
— Необмежені. Програмувальник Шуман — перший, хто познайомив мене з цим відкриттям, — вважає…
— Звичайно, я чув про Шумана.
— Так от, доктор Шуман каже, що теоретично людина здатна робити будь-що з того, що робить комп’ютер. Комп’ютер бере певну кількість даних і виконує певну кількість операцій із ними. Людина може дублювати цей процес.
Президент, поміркувавши, промовив:
— Якщо так каже Шуман, я схильний цьому вірити — теоретично. Але на практиці — як може хтось знати принципи дії комп’ютерів?
Брант добродушно розсміявся:
— Бачте, пане Президенте, я теж про це питав. Мені видається, що колись комп’ютери створювалися безпосередньо людьми. Безумовно, вони були нескладні за конструкцією, бо це діялося ще до того, як їх почали використовувати раціонально, тобто, коли досконаліші моделі стали розроблятися самими комп’ютерами.
— Так-так. Далі.
— Очевидно, що Технік Ауб, реконструювавши деякі з цих давніх комп’ютерів — це було його хобі, детально вивчив принципи їхньої дії, а потім зрозумів, що може ці дії імітувати. Множення, яке я вам щойно продемонстрував, є імітація роботи комп’ютера.
— Неймовірно!
Конгресмен легенько кашлянув:
— Якщо дозволите, пане Президенте, тут іще одна річ… Що більше ми розвиватимемо цей напрям, то менше зусиль витрачатиме наш федеральний уряд на виробництво та використання комп’ютерів. Якщо переможе людина, ми зможемо більше уваги приділяти мирним справам, чим полегшимо життя народу. Це, без сумніву, буде дуже вигідно для правлячої партії.
— А, он ви про що, — сказав Президент. — Гаразд, сідайте, конгресмене, сідайте. Мені треба подумати. А ви тим часом покажіть мені ще раз отой ваш фокус із множенням. Подивимось, чи зрозумію я, що й до чого.
Програмувальник Шуман не прискорював подій. Льоссер, людина надзвичайно консервативна, волів мати справу з комп’ютерами, так само, як це робили його батько й дід. Одначе він контролював Західноєвропейський комп’ютерний синдикат, і якби його пощастило залучити до Проекту, півділа було б зроблено.
Та попри всі вмовляння Льоссер не здавався:
— Не можу сказати, що мені подобається думка про потребу менше спиратися на комп’ютери. Мозок людини — річ примхлива. На те саме запитання комп’ютер завжди даватиме ту саму відповідь. А де гарантії, що людина діятиме так само?
— Людина, Обчислювачу Льоссер, лише орудує фактами. І не має значення, хто це робитиме, вона чи машина. Обидві — лише знаряддя.
— Так-так. Мені імпонує відвертість ваших тверджень, нібито людина може замінити комп’ютер, але, гадаю, це ще треба довести. Припускаю, що теоретично ви маєте рацію, але навіщо вважати, ніби теорія завжди втілюється в практику?