Віють вітри, віють буйні

Маруся Чурай

Віють вітри, віють буйні

Віють

Аж дерева гнуться,

Ой як болить моє серце,

А сльози не ллються.

Трачу літа в лютім горі

І кінця не бачу.

Тільки тоді і полегша,

Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,

Серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок,

По смерть не забуде…

Єсть же люди, що і моїй

Завидують долі,

Чи

Що росте на полі?

Що на полі, що на пісках,

Без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого

І в своїй сторонці!

Де ти, милий, чорнобривий?

Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю,

Прийди подивися.

Полетіла б я до тебе,

Та крилець не маю,

Щоб побачив, як без тебе

З горя висихаю.

До кого я пригорнуся,

І хто пригoлубить,

Коли тепер того нема,

Який мене любить?