ВАРТОВІ. ПО ТОЙ БІК ЛАБІРИНТУ (коротка версія)

Мельник Виолета

— От-от, і я про те ж.

Аріяна з цікавістю піднялася навшпиньки, вираховуючи, де ця сама Жар-птиця знаходиться.

— Шукаєш Жар-птицю, либонь? Та ось там, справа, бачиш, віз кольоровий.

Один з тих, що щойно розмовляли, вказав дівчині рукою напрям.

— Поспішай, дівчата частенько гадати на коханих бігають.

Він підморгнув та замовк.

Аріяна посміхнулася замість дякую і попрямувала до возу. Не тому, що дуже хотіла, а тому, що цього від неї очікували, а вона повинна поводити себе природньо. Та й хто б не

хотів дізнатися, як виглядає Жар-птиця?

Щоправда, підібравшись ближче, дівчина зрозуміла, що цього власне і не дізнається. Оповісниця доль знаходилася в закритому фургоні, коло входу стояв засмаглий, не схожий на інших, трохи сивуватий чоловік, без особливого інтересу поглядаючи навколо. Бажаючих, що не наважувалися підійти зібралося доволі багато, вони юрмилися і тихо перешіптувалися, рахуючи монетки, підмовляючи один одного.

— Ну що, слабо? Я б і сам пішов, та тільки нема чого питатися мені.

— Ясне діло, немає чого питатися. Ти просто боїшся.

Сперечалися двоє чоловіків зліва.

— Надто дорого, я майже все витратила на новий пояс, шкода.

— Я також майже без грошей, так би позичила.

Шепотілися дівчата справа.

Аріяна ж трохи безцеремонно розглядала чужоземця. Він справді не був схожий на тутешніх, що давало привід придивитися ближче. Може, один з тих? Помітивши уважний погляд, сивий поглянув у відповідь і раптом, на Аріянин подив, попрямував просто до неї.

— Перший відвідувач — безкоштовно! Вибір припав на цю безстрашну юну дівчину!

Чоловік спритно підхопив її під руку і практично потягнув до фургону. Аріяна хотіла було заперечити, та зрозуміла, що, перш ніж зможе жестами пояснити, тільки зайвих проблем набереться.

— Обережно, сходинка!

Три кроки — і за спиною впав полог, а Аріяна опинилася в тісному темному приміщенні одна. Ні, не одна. Очі звикали до темноти недовго, і ось вона дивиться на дивне, не схоже на інших створіння у вигляді великої птахи з головою, що нагадувала людську, тільки в пір’ї. На якихось поличках і ящичках стояли запалені свічки, їх золотаві відблиски відображалися в глибинах чорний очей. Забарвлення пір’я при такому освітленні не змогла визначити. Як у тумані, заднім числом подумала, що запитання-то вона поставити ніяк не може. Так і стояла мовчки, заворожена, не знаючи, чи то піти, чи то що робити. Але страшно не було.

— Доля дивна, закинула тебе сюди, так далеко від дому, вірно? Тяжко знайти дорогу назад...

Аріяна від несподіванки здригнулася. Голос був глибоким, приємним і... мудрим, якщо так можна виразитися про голос. Очі птахи пильно спостерігали за гостею.

— Ти можеш втратити дуже важливу частину свого життя. Втратиш назавжди, чи збережеш у своєму серці — це твій вибір. Але від нього залежать долі інших. Нелегкий вибір...

Серце обледеніло. Невже це значить... вона не повернеться???

— Не сумуй, навколо завжди будуть люди, котрі допоможуть, тільки не відвертайся від них.

На

очах виступили зрадницькі сльози.

— Не плач, тобі вже час. День ще не закінчився.

Аріяна насилу відірвала погляд від уважних очей. Їй хотілося опинитися звідсіля за тридев’ять земель, не чути, не розуміти... Вона кинулася до виходу, та її наздогнала ще одна фраза:

— Є речі, на котрі ми не можемо вплинути, а є такі, котрі в наших силах змінити. Не пливи за течією, аби ніколи не було причини звинувачувати себе в бездіяльності. Прислухайся до інших, але рішення завжди приймай сама, від серця. Тільки слабкі звинувачують у своїх помилках інших, сильні не бояться визнати, що здійснюють їх самі.

Яскраве світло різонуло по очах, Аріяна, зіскочивши зі сходинки, кинулася геть. Її намагалися зупинити, розпитати, та вона, відчайдушно вивертаючись і витираючи сльози на ходу, вирвалася з натовпу і пірнула в людський потік серед торгових яток.

— Стій, та стій же!

Дівчину спіймали за руку і спинили. Підняла голову — білявий.

— Що тобі сказала та дурна птаха? Чому ти плачеш?

Аріяна покивала головою і спробувала вирватися.

— Не варто їй вірити, це просто шарлатанство!

Відпусти мене — просила поглядом дівчина, але він міцно тримав її за зап’ястя.

— Добре, що я вас зустріла! Ваше зілля вже готове, йдемо, я віддам, — невідомо звідкіля матеріалізувалася Дарія і, ввічливо посміхаючись Аріяні, кивнула в бік: — Без супровідників.

— Я піду з нею.

— Не можу цього дозволити. Ким ви їй доводитеся? Основа нашої діяльності — конфіденційність.

— Я її брат.

— Він ваш брат?

Дарія виразно подивилася на винуватицю замішання. Аріяна з полегшенням похитала головою.

— Як бачите, замовниця заперечує ваші з нею родинні стосунки. Вибачте, нам вже час.

— Ти весь час втікаєш, але ввечері я тебе знайду!

Хлопець спересердя випустив Аріянину руку і провів дівчат роздратованим поглядом.

— Вчасно я вас помітила. Він до тебе чіплявся?

Аріяна невизначено потиснула плечима.

— На вигляд нічого, симпатичний. Але Ілько сказав, тобі необхідно обмежувати контакти з місцевими.

Вони йшли повільно, пробираючись крізь натовп. Слова Дарії звучали віддалено й глухо, розчиняючись в навколишньому шумі, Аріяна практично не розуміла її.

Чому вона повинна вірити словам якогось опудала у пір’ї? А звідкіля птаха знала про те, що вона шукає дорогу додому? Все сказане нею туманне і двозначне. Тут багато приїжджих, такий вислів можна сказати кожному і не помилитися... Ні, не зовсім...

— Ти мене слухаєш? — Дарія уважно дивилася на дівчину. — Щось трапилося? На тобі лиця немає... Ні-ні, сюди, направо, ми вже майже на місці.

Вони підійшли до фургончика в зелено-синіх тонах, обвішаного пучками трав, з прилавком, заваленим скляночками, флакончиками та іншими ємностями загадкового виду.