Велика місія цивілізаторів
Шрифт:
«Вони ще з першого курсу живуть як кішка з собакою. Яскравий приклад «співдружності» систем, — подумав Кондрацький. — А що? Вони почувають себе рівноправними і тому сваряться. Почали з порівняльних якостей дівчат Землі й Кригоса, а закінчили… Етьєн. як нестриманіший, дійшов навіть до брехливих підказувань на лекціях».
Корабель тихо світився над нічним боком Діани. Його повільно несло до термінатора. [4] Зовні можна було легко роздивитись Шерлакова, що запекло жестикулював над світловою картою. Біля антени стояв вузькоплечий
4
Термінатор — межа дня і ночі.
«А є в інституті щенята з расистським ухилом. Особливо «хизуються» гуманоїди з Мармея — у них, бачите, більше здібностей, а ми недосконалі. Втім, це не дивує, адже батьки мармейців ще пам'ятають останні міжнародні війни…»
Чотирнадцять п'ятдесят одна…
Регван, спершись на широко розставлені худі руки, прилип очима до карти. Його шкіра темніє від напруження: од куточків рота до вух і через кінчик носа на лоб тече фіолетовий рум'янець. Посеред карти росте, розширюється, вбирає в себе вогники каньйонів і гір яскрава фосфорична смуга…
Внизу могутнє зітхання торкнулось пустелі, схожої на стародавній азіатський сирт: заворушились нерівні, прогнуті плити, стали, мов цілий флот чорних вітрил, струсили з себе снігово-крижаний покрив і, заскреготавши, почали тертися об відроги гір… Розпливлися гребені й горбаті останці, кам'яна каша густо потекла через ущелини.
Здригався холодний, суворий дід-хребет, падало з нього зразу безліч лавин… І який-небудь діанський Ельбрус, багатоголова махина, вся в ущелинах, у готичному панцирі уступів, під товстенним шаром мерзлої води — мертвий, непереможний пік раптом розсипався в тумані на мільярди гострих осколків. Хребет поважно й покірно піднімався в небо, а знизу його підпирали темні колони пилу й дрібної породи.
Град, град падав на Діану. Такого граду не бачив ще цей холодний промерзлий світ…
Так Регван будував Великий екваторіальний материк. Так спорудив він ще два, і проклав глибокі судноплавні канали, й утворив протоки, і вирив (не без участі Кондрацького) чимало внутрішніх морів та озер.
Потім узявся за справу, тремтячи від нетерпіння, білоголовий, у розстебнутій на грудях сорочці Етьєн. Він ковтав слину й не міг відірватися од віконця біоприймача.
Етьєну треба уявити весь хід подальшої операції. Уявити й відчути. Йому було б легко, аби він тільки не хвилювався. Адже Шерлаков — поет, і непоганий. Образної уяви йому не позичати… Ну, не крутись! Якщо поєднати Етьєна з Регваном — ох, який спейс-білдер вийде!
П'ятнадцять сорок сім…
Внизу йдуть реакції, реакції, реакції… Народжується краплями на димних брилах, зливається в струмочки, тече струмками, ріками, ніагарами біла, чиста, червона й чорна від кам'яного пилу, каламутна, повна щебеню, шалена вода — всесвітня вода, мережа потоків, блискуча кольчуга, надіта на Діану. Вода, насичена пухирцями, яка перекидає й несе скелі; лінива, мов широкий коров'ячий язик,
Перший прибій невміло приклався до кострубатого пасма першого берега. Океани парували, на них гойдалася піна.
Шерлаков створив атмосферу, і відразу з'явилися хмари, схожі на качани цвітної капусти. Хмари були якісь дивні, не такі, як хотілося.
— Ой, негарно! — похитав головою Кондрацький. — І чого я вас тільки навчав, юначе! Зосередьтеся ще раз!
«У Регвана це вийшло б відразу. Електронна машина, — подумав Етьєн. — Усе, що робить, робить раціонально. Знає, що, кому і де сказати і як вчинити за будь-яких обставин. І професори йому руку тиснуть, і всі фіолетові дівчатка з Кригоса за ним бігають. Універсал!»
Шістнадцять тридцять…
— Зараз ми повинні зробити найголовніше, — почав, не змінюючи зручної пози, Кондрацький. — А що у нас, у спейс-білдерів, найголовніше? Третій цикл. Це вам не скелі руйнувати! Тут уже не можна допуститися будь-яких помилок… До речі, щодо помилок: літ двадцять тому один мій приятель-землянин закрутив гірське пасмо у вигляді власного підпису, а замість крапки вліпив десятикілометровий пік.
— Чого це він? — здивувався Етьєн.
— Ніхто не знає… Він відмовився пояснити. Ледбіттер його прізвище було, Джон Ледбіттер. Загинув смертю хоробрих при штурмі проклятущих Червоних Пірамід…
— Цитую третій пункт Кодексу. «Планета, яка потребує повторної обробки, — ганьба для всього цеху спейс-білдерів», — втрутився Регван. — І сьомий пункт: «Спейс-білдер, який використовує свою силу не за призначенням або згідно з особистими бажаннями, — небезпечний».
— Формально правда на вашому боці. Але Джон був хороший хлопець… — пробуркотів кудись убік інструктор.
— У нашій справі,— підкреслив Регван, — не буває ні хороших, ні поганих хлопців. Ми ділимося на хороших і поганих виконавців.
— Ні, на художників і ремісників! — не витримавши, встряв Шерлаков. Регван навіть голови не повернув.
Унизу починався ураган: грізніше шуміли й плювалися піною теплі хвилі, потемніла вода, похмуро опустився обрій.
Кондрацький підвівся. Вимкнув біозв'язок. Вітер стих.
— Навіщо? А як же бомби? — кинувся Етьєн.
— Руками будете кидати, — мирно відповів інструктор. — Вас допусти до біозв'язку. Щенята!
— Але це порушення двадцять… — почав Регван.
— До бомб! — наказав інструктор.
Студенти підтягнули бомби. Кондрацький не без задоволення спостерігав, як сопуть Етьєн із Регваном, ставлячи «на попа» гостроносі штуковини, увінчані всілякими вушками, стабілізаторами, антенами. Цього разу обох хлопців єднала злість на інструктора.
— Згідно з планом номер сімсот два—плі!
Полетів номер сімсот два — такий собі доісторичний птах із сім'ї фугасок… Хлопці вже тягнуть по підлозі другого — перекинули крісло, мало не розбили пульта…
Перші бомби вибухнули глибоко під водою, породивши чудернацькі океанські бульбашки, вкриті плівкою, що рветься… І вода перестала бути мертвою. У ній кишіли, незбагненно швидко розмножуючись, міріади молодих бактерій. Новий удар — і знову новосілля, радісне новосілля серед скаламучених піщинок.