Виклик
Шрифт:
— Але ж… я тебе витяг із в'язниці. Ми ж підписали угоду.
— Недоумкуватий адвокате! Ти ж робив це не для мене. То був твій черговий шанс злупити з клієнта бабки. І ти ним скористався. Як і я своїм шансом — сьогодні. Ти слабка ланка, Пітере. До того ж ти заслуговуєш на смерть, бо збирався вбити отих дітлахів. І свою кохану дружину.
З цими словами він повернувся до комп'ютера й закінчив переказ шістнадцяти мільйонів.
— Знаєш, іще ніколи не відчував я такого задоволення від своєї роботи, як зараз. Ніколи. Таке бездоганне
Пітер міг хіба що дивитися на Деву і думати про те, що він помирає. Життя крапля за краплею покидало його, і він слабшав з кожною секундою. Невдовзі його тіло увійде в шоковий стан.
Свідомість його поволі почала затьмарюватися. Як же таке могло статися, га? Те, що Деву розвів його як лоха, — це вже більш-менш ясно. Але ж така дівчина, як Бейлі?! Студентка юридичного факультету! А може, ніяка вона не студентка?
— Ти… ти… хто? — спитав її Пітер, на превелику силу вичавлюючи з себе кожне слово.
Деву захряснув портативний комп'ютер. Потім підвівся з-за столу, підійшов до Бейлі й забрав у неї пістоль.
— Вона — мій план Б, — пояснив він. — У кожного професійного фокусника має бути асистентка, правда ж?
Цього разу він не підморгнув, ба навіть не посміхнувся. А натомість підійшов до Пітера і підняв пістоль.
— Іди до біса! — гаркнув Пітер.
— Тільки після тебе, — відказав Деву.
І двічі натиснув на курок. Пуф! Пуф! Перша куля продірявила Пітеру голову, а друга влучила прямісінько в його холодне й жорстоке серце. Чиста робота.
Ставши на коліно, Деву вхопив Пітерову руку і помацав його пульс. Не тому, що думав, що адвокат якимось чином воскресне, діставши три кулі, а йому просто закортіло відчути, як він помирає. Чи вже помер.
— Ти диви який класний годинничок, — сказав Деву, роздивляючись Пітерів «ролекс». І, швидко знявши його з руки вбитого, запхав собі в кишеню. — Хто знайшов, тому й дістанеться, еге ж?
— Поквапся, любий, нам треба встигнути на літак, — сказала Бейлі.
Деву підвівся і послав їй поцілунок рукою.
— Боюся, ти маєш рацію лише наполовину, крихітко.
Пуф! Пуф! І слабких ланок не залишилося зовсім.
Розділ 123
Не минуло й півтори доби, а Деву вже шпацирував по Єлисейських Полях; звідусіль линула приємність та легкість, і взагалі, йому було так гарно, що краще не буває. Вечірнє сонце почало хилитися до обрію, і його сяйво поглинало Тріумфальну арку своїм жовтогарячим відблиском. Господи, як же він любив Париж!
Він буквально вдихав його, і від насолоди аж заплющував очі. Хрустке жовтневе повітря було просякнуте ароматом хліба та сиру, що линув з вуличних кафе на тротуарах. Цей аромат п'янив, він був знайомий, як давній добрий друг.
«Моя
З тими грошима, що він їх одержав з Пітера Карлайла, він міг дозволити собі, м'яко кажучи, тривалий відпочинок у Європі. І саме це Деву і збирався зробити. До того ж душа має відпочивати — надто велика кількість убивств негативно впливає на психіку.
Раптом голос якоїсь перехожої змусив його зупинитися.
— Ви не підкажете, котра година? — звернулася вона до нього французькою мовою.
Звісно, що підкаже. Хто-хто, а він знав, котра година. Завжди знав.
Коли Деву відкотив рукав своєї дорогої куртки з провощеної бавовни, він лише краєм ока глянув на жінку, яка його зупинила. А натомість зосередив свій тренований погляд на нещодавно роздобутому платиновому «ролексі».
Треба віддати належне цьому Карлайлу, він мав добрий смак. І знав, як витрачати бакси на якісні речі.
Нарешті Деву відірвав очі від годинника й уже збирався відповісти незнайомці гарною французькою, що зараз двадцять на шосту. Але цієї миті слова застрягли у нього в горлі. То не була незнайомка.
— Ані руш! — сказала агент Елен Пірс, відступивши два кроки назад і тримаючи в руці пістолет «ґлок» сорокового калібру. — Ані руш, бо клянусь, пристрелю на місці.
Дивно, але Деву посміхнувся.
— Треба було пришити тебе, коли в мене була нагода, — сказав він.
— Еге ж, у житті часто доводиться жалкувати, — відрубала Елен. — А ще в житті буває чимало невеличких несподіванок. А тепер — руки за голову і навколішки. Негайно!
Перехожі вже встигли помітити її пістоль і нажахано пороззявляти роти. А потім масово стали задкувати і ховатися за деревами та автівками.
Тим часом Деву навіть не поворухнувся.
— Я сказала, руки за голову і навколішки! – звеліла Елен.
Натомість Деву зробив крок уперед.
Елен наставила свій «ґлок» просто йому на груди.
— Останнє попередження! — заволала вона. — Іще один крок — і ти помреш!
Однак Деву зробив крок, і не один. З усмішечкою самогубці на обличчі він кинувся до Елен, простягаючи руки до її пістоля.
Шпок! Елен всадила кулю йому в груди. Натовп зівак заверещав від страху. Частина людей кинулася тікати.
Деву хитнувся і позадкував. Ноги його підломилися. Але він не впав. Він мав би вже лежати долу на спині — мертвіше мертвого. А він і досі стоїть, сучий сину! Та ще й намагається знову напасти! І звідкись видобув викидний ніж. Шпок, шпок! Цього разу загадковий незнайомець упав і більше не підвівся.