Все - як насправдi (на украинском языке)

Костецкий Анатолий

Всi знову сiли в машину i вже до самого Києва мовчали.

Коло будинку Сергiя нервово походжав батько Птурський. Коли вiн побачив службову машину лейтенанта Пчiлки, а в

нiй свою дочку, вiн так кинувся назустрiч, що ледь не втрапив пiд колеса!

– - Донечко, рiднесенька!
– - повторював Птурський, витягаючи Вiтку з машини.
– - Жива, голубонько моя!
– - Вiн так гаряче цiлував її й притискав до грудей, що навiть у лейтенанта, з його залiзною силою волi, чомусь на очi навернулися сльози.

– - Не знаю, як вам i дякувати за Вiтуню!
– - оговтався нарештi Птурський.

– - Пусте, -- вiдмахнувся лейтенант.
– - Я тiльки виконав свiй службовий обов'язок!

Вiн потиснув руку щасливому батьковi i скочив у машину, яка тут же зiрвалася з мiсця.

– - Можна, я забiжу до тебе, коли вмиюся й трохи вiдпочину?
– - тихо спитала в Сергiя Вiта.

– - Звичайно, можна!
– - зрадiв Кудлик.
– - Чого питаєш! Заходь, я чекатиму...

– -

Ну от, -- усмiхнувся Олег, -- почалося!..

Що вiн мав на увазi, Сергiй не зрозумiв, але вiдчув: таки й справдi сьогоднi для нього почалося щось зовсiм-зовсiм нове i дуже-дуже приємне!

– - А Дiма де?
– - здивувалася бабуся, коли побачила Сергiя самого.

– - Привiт передавав тобi, кланявся, -- сумно зiтхнув Сергiй.
– Вiн пiшов до брата.

– - Ну, не сумуй, -- погладила його бабуся по головi.
– - Може, вiн iще повернеться.

– - Обiцяв!
– - з надiєю сказав Сергiй i пiшов до себе в кiмнату.

Там вiн сiв за стiл i, щоб якось розвiятись вiд безлiчi думок, узяв книгу, яку зараз тримаєте й ви, i почав читати.

Коли Сергiй перегорнув останню сторiнку, хтось подзвонив у дверi. "Все -- як насправдi! " -- подумав Кудлик про казки i рвучко пiдхопився з мiсця, бо серце пiдказало йому: це дзвонить його однокласниця й сусiдка Вiкторiя Птурська -- найкраща дiвчинка в свiтi!