Як ми говоримо
Шрифт:
Щоб уникнути непорозумінь, коли треба догадуватись, чи йдеться про доісторичні часи, чи про сьогодення, мабуть, ліпше буде залишити за словом первісний тільки значення російського первобытный: «Стрімкі скелі спускалися від первісного лісу сюди, ближче до яру» (В. Владко), – а для російських слів первичный, первоначальный шукати інших українських відповідників, наприклад: «первичные признаки» – «первинні ознаки», «первоначальные
Полтавець чи полтавчанин, полтавка чи полтавчанка?
У нашу художню літературу проникло якось слово полтавчанка («Нескорена полтавчанка»), після чого полтавчанки й полтавчани стали витискати з мовного вжитку відомих із діда–прадіда полтавок і полтавців. Ось приклад із газетної статті: «У пошуках «лівого» заробітку гасає міськими маршрутами таксі № 75 -51 КИА, повідомляє інвалід війни полтавчанин В. М. Кучеров».
Хтозна–чим не сподобались нашим сучасникам давні українські іменники полтавець і полтавка на визначення мешканця й мешканки Полтави, як і лубенець, лубенка – на позначення жителів Лубен чи канівець, канівка – на позначення жителів Канева. Появу дивовиж полтавчанин, лубенчанин, канівчанин можна пояснити лише втратою мовного чуття, забуттям законів словотворення й чергування звуків (для появи звука ч треба, щоб у назві був звук к: порівняйте: м. Гребінка – гребінчанин, хоча природним є також гребінківець).
ПІСЛЯСЛОВО
Читача може здивувати, чому автор цієї книжки, наводячи зразки хибних речень, не називає прізвища тих, що помилились, і не вказує на ті видання (назви газет і журналів), які нерозважно вмістили мовні покручі.
Я робив це свідомо: яка потреба викликати в читача недовіру до, часто доброї, мови певного письменника журналіста або науковця, які випадково допустились тої чи тої помилки? Ніякої. Помиляємось ми більшою або меншою мірою всі; мушу признатися, що я й сам, будучи дуже прискіпливим до мови своєї та інших, часом, у своїх белетристичних творах, непомітно для себе спіткнуся на якомусь слові. Ба навіть великий творець сучасної російської літературної мови О. Пушкін колись писав: «Без грамматической ошибки я русской речи не терплю». Отож, важить не хто помилився, а – як.
Я добирав не випадкові помилки, а ті, що трапляються
Декого з читачів може здивувати, навіщо я пропоную замість позиченого з іншої мови українське слово, відоме тільки на якійсь частині нашої території, в деяких діалектах української мови. Завжди, коли я стою перед такою дилемою. мені пригадуються чудові слова білоруського письменника Якуба Колоса: перед тим, як позичити слово з іншої мови, треба дуже пильно, ретельно обнишпорити всі кишені своєї пам'яті й лише після того, як ви переконалися, що в жодній із них нема потрібного слова, звертайтесь до позиченого, але з обов'язковою умовою – підпорядкувати його законам своєї мови.
Усі позитивні приклади–ілюстрації, що підтверджують мою думку або пропозицію, я наводжу в цій книжці, покликаючись на джерела. Такими джерелами, відкіля я брав цілі фрази або слова, були: твори класиків української літератури, починаючи від І. Котляревського, живе народне мовлення, почуте з уст, шість томів Українсько–російського словника АН УРСР, Словарь української мови Б. Грінченка, Російсько–український словник Української Академії наук за редакцією А. Кримського, «Українські приказки, прислів'я й таке інше» М. Номиса, «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» Я. Головацького, Російсько–український фразеологічний словник І. Виргана й М. Пилинської і, звісно, твори сучасних українських письменників М. Бажана, О. Гончара, М. Стельмаха та інших.
Опрацьовуючи зібраний протягом багатьох років матеріал для видання цієї книжки, я користувався цінними вказівками кандидатів філологічних наук І. Варченка й В. Коптілова, викладачів української мови Ніжинського педагогічного інституту, яким складаю велику подяку. Окремо дякую багатьом невідомим мені кореспондентам, що після публікації моїх мовних зауважень у журналах «Жовтень» та «Україна» й у газеті «Літературна Україна» звертались до мене, запитуючи про ті чи ті сумнівні для них випадки українського слововживання, й тим допомогли мені схопити те, що цікавить багатьох.
Б. Антоненко–Давидович