Ярлик на князівство
Шрифт:
Москвичі і гості червонозоряної столиці гадали: що — чи кого? — будуть ремонтувати в Мавзолеї? Сходились на тому, що вочевидь його пожильців, дві високопоставлені мумії.
Ще через два дні посилені наряди міліції безцеремонно очистили Красну площу від гуляк: мовляв, у зв’язку з тим, що буде проводитись репетиція параду і техніки до свята 7 жовтня.
А тим часом за Мавзолеєм під Кремлівською стіною фанерними щитами для чогось — чи для когось? — огородили місце. В акурат на одну могилу.
І мовби правда. Щодо могили. Адже в майстерні на території кремлівського
Гм-гм… Для кого? Покійника у Кремлі на той час мовби ще не було і не передбачалося, хоч кандидатів на таку роль там було через одного.
Тим часом солдати Кремлівського полку за фанерними щитами під Кремлівською стіною спішно копали могилу. Під вечір 31 жовтня її дно і стіни виклали залізобетонними плитами — готово! Але для кого? Всі боги, сиріч члени Політбюро ще живі, інших якихось високопоставлених покійників навіть і не передбачалося.
Хоч покійника і на позір ніде не було видно, але в 21.40 за московським часом за Мавзолеєм зібралися члени Урядової комісії на чолі з Миколою Шверником (на той час голова Комітету партійного контролю і звичайно ж — Герой Соцпраці). Ще через 5 хвилин високопоставлені кремлівські бонзи не дивлячись один на одного, в супроводі керівника 9–го управління КДБ спустилися в Мавзолей. У всіх були пісні обличчя — наче вони перед цим добрий місяць постилися.
Шверник навіть плакав. Принаймні, шморгав носом.
Це коли забальзамований труп Сталіна із саркофагу в Мавзолеї перекладали в щойно збиту труну.
А річ у тім, що двома днями раніше на XXП з’їзді КПРС, що тоді проходив у Кремлі, після заключної доповіді М. С. Хрущова виступив секретар Ленінградського обкому товарищ Спиридонов і з більшовицькою прямотою запропонував «убрать тело Сталина с Мавзолея Ленина».
3’їзд із все тією ж більшовицькою прямотою підтримав цю пропозицію.
Ба, ба, на трибуну зненацька попросилася якась Лазуркіна — член партії з 60–річним стажем, і заявила, що напередодні вона буцімто… радилась з Іллічем (себто з його мумією! Містика якась!) і що буцімто Ілліч (сиріч його мумія) «стояв перед нею як живий». Ще й поскаржився (якщо мумія, то — поскаржилась), партійці з 60–річним стажем, що йому (їй, якщо мумії) буцімто «неприятно лежать в гробу рядом со Сталиным, принесшим столько бед партии». (Про ті біди, що їх сам Ілліч приніс, вождь тактовно промовчав).
І доля мертвого Сталіна була вирішена. З його кітеля зрізали золоті ґудзики (були в нього й такі, як він лежав у Мавзолеї), зняли Золоту Зірку Героя Соцпраці, тіло переклали в труну, а віко, як і водиться з покійниками, «заколотили».
Сподіваємось, назавжди. (А втім, поживемо — побачимо).
Далі вісім офіцерів Кремлівського полку на плечах винесли труну з Мавзолею (треба гадати, Ленін полегшено зтіхнув, що позбувся нарешті підселенця!).
Шверник з останніх сил шморгав носом, сиріч плакав. О двадцять другій п’ятнадцять труну поставили біля ями. Далі за справу взялися солдати — на вірьовках вони опустили труну в яму. Прощальних промов не було. Все робилося тишком — нишком, ніби крадькома і зпідтишка — від широкої громадкості.
Шверник
Могилу швидко засипали (Шверник нарешті заспокоївся і вже не шморгав носом), зверху поклали плиту з прізвищем (ім’ям та по-батькові) і двома датами: народження і смерті. Все робилося мовчки, швидко, всі звуки глушили оркестр та гуркіт танків, які проводили репетицію параду на Красній площі.
Коли все було скінчено, члени Урядової комісії мовчки почовгли до Кремля — Шверник більше не шморгав носом.
Над входом до Мавзолею тим часом замаскували одне ім’я, нижнє і залишилося над входом лише верхнє — «Ленін». (Пізніше старий моноліт буде замінено новим, вже з одним ім’ям мумії).
На тім і скінчилося переселення «батька народів» — з Мавзолею до персональної могили.
А втім, залишилися ще вірші поета Євгена Євтушенка, де є такі рідки:
И я обращаюсь к правительству нашему с просьбою: удвоить, утроить у этой плиты караул, что б Сталин не встал и со Сталиным — прошлое…А воно ні-ні, та й встає.
Принаймні, все ще силкується вилізти з могили на світ білий.
А втім, все це…
Все це авторова фантазія — про те, що, мовляв, лєшій бродить…
Реальність же…
Реальність якраз така ж сама…
Як засвідчила якось преса (набрано було великими літерами): «СТАЛІН НА ЦЬОМУ СВІТІ, А ЗОВСІМ НЕ НА ТОМУ».
В цьому нас переконує, писала далі газета, голосування, організоване телеканалом «Россия» в рамках проекту «Ім’я Росії. Історичний вибір — 2008».
Під час голосування громадяни повинні були вибрати історичну особу, чиє ім’я найбільш повно асоціюється для них з ім’ям Росії.
І чиє ж, цікаво?.
За даними проміжних підсумків одноособово лідирує він, Йосип Сталін. Виходить, він таки й справді на цьому світі?
Виходить, таки мав рацію Олександр Сергійович, коли якось застерігав: там чудеса, там лєшій бродить?…
Це з преси.
Ще з цього ж матеріалу:
«Простих смертних, які побували тут, можна порахувати на пальцях. «Ближня» дача «вождя народів» у Кунцевому з дня його кончини ані на хвилину не припиняла залишатися гранично закритим об’єктом. Не дивно, що це місце як і раніше залишається окутаним таємницею.
Найкоротший шлях з Кремля до дачі займає рівно 12 хвилин. Тому Сталін і називав цю дачу ближньою».
І ось вже високі ялини, що ховають у своїй гущавині «ближню». Та ще шестиметровий паркан зеленого кольору (дачу ще називали «зеленою») під листя дерев, тож будинків не видно — вождь надійно ховався на «ближній».