Язиката Хвеська
Шрифт:
— До речі, невеличке уточнення: вбивчу сенсацію власник нашої газети хоче прочитати на її сторінках ще до кінця цього тижня.
Всі троє повернулися. До подібного повороту жоден з них не готувався. Бо насправді це була більш страшна новина, ніж штраф: кожен із товаришів насправді готовий був заплатити ще один штраф, тільки б на підготовку сенсації їм давали більше часу.
— А якщо не прочитає? — обережно поцікавився Максим.
— Цієї неділі наш хазяїн летить за кордон. Буде назад за три тижні. І якщо до п'ятниці підписати відомості на нащу з вами зарплату, в наступний понеділок ми її отримаємо. У
Максим Бойко зробив глибокий вдих і повільно видихнув, подумки рахуючи в цей час до десяти — так учив знайомий психолог. У Кості Бабкіна смикнулося ліве віко. Сєва Присяжний не стримався — гикнув.
— Це… типу… шантаж… якйсь, — вичавив він із себе.
— Це ринкова економіка, колеги. Антикризова ринкова економіка, я б сказав, — задоволено посміхнувся шеф. — Чекаю з геніальними ідеями вже сьогодні.
— Це — гайки, колеги.
Єдиним місцем, придатним для термінового і всебічного обговорення критичної ситуації, традиційно виявився редакційний туалет. Примостившись біля підвіконня, товариші нервово курили, струшуючи попіл у порожню бляшанку з-під розчинної кави, яку свого часу викинули дівчата з «соціального» відділу, а Бабкін підібрав і притяг у сортир, пристосувавши під попільничку.
Історія світової цивілізації не знає жодного випадку, коли ранком у понеділок мозок людини працює і готовий народити корисні рятівні ідеї. Цей спекотний липневий ранок не був винятком. Лишалося хіба що оцінювати своє безнадійне становище.
— Гайки, — погодися з Сєвою Бабкін, подумав і додав: — Хріново.
— Це ще м'яко сказано, — буркнув Присяжний.
— Понеділок, — Максим відчував, як вранішнє похмілля після пережитого стресу швидко випаровується, хоча легше від цього не ставало.
— Для чого ти, правда, Макс, і правда народ на того мента нацькував? — роздратовано поцікавився Бабкін.
— Ви ще придумайте зараз, що це я в усьому винен. І почніть вимагати, аби я за кожного з вас цей довбаний штраф заплатив! Хоча, — він криво посміхнувся, — є один спосіб… Спрацює на всі сто. Ми нічого не робимо, власник газети не підписує відомості, нам не виплачують зарплату і Рогові не буде з чого вирахувати наші штрафи.
— Дуже смішно, — очі Сєви зовсім не сміялися. — Тільки поясниш потім усе це моїй жінці сам, ага?
— Хоре гавкатися, мужики, — Бабкін зробив глибоку затяжку, випустив густий струмінь диму за вікно в липневу спеку. — Не було б історії з цим ментом, щось би інше випливло. Тираж газети падає незалежно від того, що про нас думають усі дільничні держави Україна разом узяті. Причому — не тільки в нас така ситуація. Значить, нас із вами хоч як би нагнули, прикриваючись необхідністю під час кризи працювати за межею власних можливостей.
Його житейські роздуми перервала поява в чоловічому туалеті прибиральниці тьоті Галі. Швабру вона тримала в правій руці напереваги, наче маючи намір атакувати цим своєрідним списом першого, хто трапиться на її шляху. Порожнє цинкове відро гриміло в другій руці. Змірявши ненависним поглядом компанію біля підвіконня, вона пожбурила відро в куток. За ним полетіла швабра. Від гуркоту Максим поморщився — не любив, коли цинковим
— А якби ми тут зараз пісяли, тьоть Галь? — дратівливо запитав Бабкін. — Там, на дверях, все ж таки літера «М» намальована…
— Тому ви всі тут на букву «ме»! — гаркнула прибиральниця, сперши руки в округлі боки. — Мені сюди що — стукати?
— Тьоть Галь, ми все знаємо: ви маєте право сидіти в присутності англійської королеви, — відмахнувся від неї Максим.
— Як на мене — всі ви тут на «ме»! — повторила прибиральниця. — Ме-ме-ме! Інтелігенція! Все, я пішла заяву писать! Хвате з мене і вас, і вашого «ме»! І побачу я, інтелігенція, як ви отут, у вашому «ме», будете кожний після себе вимивати своє «ге»! У вас тут одна нормальна людина на всю контору — Володька Смик, фотограф ваший! А знаєш, чого?
— Чого? — Бойка справді зацікавили критерії, за якими потомственна прибиральниця визначає нормальність людини.
— А того, шо він із села! Від землі людина! Завжди біля нього смітник чистий! А за вами всім кожен день прибирати треба!
— Знаєте, тьоть Галь, — обережно подав голос Сєва. — Вам взагалі-то гроші платять за те, що ви після нас смітники вичищаєте…
— Розумний дуже! — осадила його прибиральниця, крутнулася на п'яті і залишила приміщення «чоловічого клубу».
На якійсь час запанувала тиша, яку порушив Костя Бабкін.
— Звільняється вона. Гадом буду — звільняється.
— Аби ж то, — зітхнув Сєва. — Вона раз на два місяці обов'язково звільняється.
— Цей раз, схоже, до кінця піде, — вів своє Бабкін. — Вона відрами ось так не завжди кидається. Я її тільки раз такою бачив. Пам'ятаєте, вона колись швабру свою так шукала? Волала на весь коридор, — кинувши недопалок у попільницю, Костя розпрямив спину і, старанно імітуючи верескливий глос прибиральниці, прокричав: — Куди відісрали швабру, інтелігенція, мать вашу так! Тільки шо я її тут бачила — а тепер уже нема! — знову заговоривши своїм голосом, він закінчив: — Ну, а тоді як вгилить відром об стіну — воно на млинець ледь не перетворилося… Сила ж у людини, я вам скажу… Я потім якось попробував, — він безнадійно махнув рукою і витяг нову сигарету.
— Слухайте, а що, фотограф наш — він і правда не смітить? — запитав Присяжний.
— Смітить, — гойднув головою Бабкін, розминаючи сигарету пальцями. — Він своє сміття постійно в чужі смітники кидає. Гамбургери в нашому колективі тільки він і жере. А упаковки від них кругом накидані. Бач, мужики, як просто сподобатися нашій прибиральниці.
— Я тобі, Кость, більше скажу: дуже важливо це — подобатися прибиральниці! Скажи, Макс? Е, ти чого?
Тепер і Бабкін звернув увагу: Бойко завмер на місці, втупившись у одну, тільки йому видиму точку, і, здавалося, нічого довкола себе е чув і не бачив.
— Тебе так тьотя Галя налякала? — Сєва помахав рукою перед Максимовим обличчям.
Бойко кліпнув очима, якось дивно глянув спочатку на Присяжного, потім — на Бабкіна.
— А правда — де швабра тоді щезла? Знайшли?
— Слухай, чувак, далась тобі та швабра!
— Знайшли чи ні? — вів своє Максим.
— От чесно — хрін його знає! — признався Бабкін. — Чого тебе раптом на швабрі переклинило?
— Як ти сказав: її бачили — і тепер її нема. Але її бачили, правильно? — запитав Бойко.