Юність
Шрифт:
— Їм потрібний магній? Алюміній?
— Ні. Вуглець і водень. Їм потрібні вугілля й нафта.
— Справді?
Астроном поквапився відповісти:
— Ви можете запитати, навіщо це істотам, що навчились долати космічні простори, а отже, опанували атомну енергію, вугілля й нафта. Цього я пояснити не можу.
Промисловець посміхнувся:
— А от я можу. Поки що це найкращий доказ правдивості ваших слів. На перший погляд може видатися, що опанування енергії атома виключає використання вугілля й нафти. Та, крім того, що вони є джерелом енергії, яку виділяють при
— А он і наші хлопці! — сказав Астроном, зітхнувши.
У відчинене вікно він дивився на дітей, що стояли посеред зеленої галявини, жваво щось обговорюючи. Син Промисловця владно показав на будинок, і син Астронома, кивнувши на знак згоди, зірвався з місця.
Промисловець вів далі:
— Ви говорите про юність. Зараз у нас молоді не менше, ніж раніше, однак вона швидко дорослішає, підстрижена під один гребінець.
До кімнати, грюкнувши дверима, вскочив Скіпка.
— А це що таке? — незадоволено запитав Астроном.
Скіпка здивовано звів на нього очі й закляк на місці:
— Вибачте, будь ласка, я не знав, що тут хтось є. Мені дуже прикро, що я вам завадив, — почав він, аж занадто старанно вимовляючи кожне слово.
— Все гаразд, хлопче, — заспокоїв його Промисловець, та Астроном правив своєї:
— Навіть якби в кімнаті нікого не було, сину, чого це ти маєш хряпати дверима?
— Пусте, — наполягав Промисловець. — Хлопець нічого лихого не вчинив. Ви сварите сина за його молодість. І це ви, з вашими поглядами!
— Йди-но сюди, — звернувся він до Скіпки.
Той повільно наблизився.
— Ну й як тобі в нас, подобається?
— Дуже, сер. Дякую.
— Мій син показував тобі нашу садибу?
— Так, сер. Рудий… тобто…
— Ні-ні, зви його Рудим. Я й сам його так кличу. А тепер скажи, чим це ви обидва займаєтеся?
Скіпка відвів погляд:
— Та чим… обстежуємо навколишню місцевість.
Промисловець озирнувся на Астронома:
— Ось вони, юнацька допитливість і жага пригод. Їх іще не втратила наша раса.
— Сер, — озвався Скіпка.
— Слухаю тебе.
Скіпка довгенько мовчав, збираючи думки.
— Рудий послав мене роздобути чогось смачного, я лише не втямив, чого саме.
— Ну то звернись до куховарки. В неї знайдеться щось смачненьке для вас.
— Та ні, сер. Це для тварин.
— Для тварин?
— Авжеж. Що їдять тварини?
— Боюся, мій син — типово міська дитина, — втрутився Астроном.
— То й що? Нічого поганого в цьому нема. Які саме тварини? — вів далі Промисловець.
— Маленькі, сер.
— Тоді спробуйте дати їм трави або листя, а як не їстимуть, то, може, горіхів чи ягід.
— Дякую, сер.
Скіпка знов вибіг, тихенько причинивши за собою двері.
— Гадаєте, вони зловили живих звірів? — занепокоївся Астроном.
— Нічого дивного. Тут
3
Раптом хитавиця припинилася. Було темно. Дослідник важко дихав: повітря чужої планети було густе мов кисіль, і він як риба хапав його ротом. Навіть якщо…
Зненацька він відчув себе нестерпно самотнім. Простяг руку й торкнувся до Торговця. Той був теплий на дотик. Дихав нерівно, раз по раз корчився уві сні. Дослідник, повагавшись, вирішив його не будити. Однаково нічим йому не зарадить.
Порятунку, зрозуміло, не буде. Так вони розплачуються за величезні вигоди, які мали б тут без конкурентів. Будь-який Торговець, відкривши нову планету, діставав право монопольно торгувати з нею протягом десятиліття. Він міг або сам вести торгівлю, або, що траплялося частіше, за певну ціну продавав ліцензії всім охочим. Таке становище призводило до того, що пошуки нових планет провадили таємно і якомога далі від жвавих торговельних маршрутів. Отож у їхньому випадку не було майже ніякої надії, що якийсь зореліт увійде в діапазон їхнього субефірного зв’язку, хіба що сподіватися на якийсь неймовірний збіг обставин. Якби вони хоч у своєму кораблі були, а то ж у цій… цій клітці.
Дослідник учепився в грубезне пруття. Навіть якщо й упоратися з ним за допомогою бластера, — а вони могли це зробити, — все одно вниз не стрибнеш, надто високо.
Оце-то не поталанило! Вони вже двічі спускалися на планету на кораблі-розвіднику. Встановили контакт з аборигенами — недоладно великими, однак лагідними й неагресивними істотами, які, безперечно, мали колись високорозвинену науку й технологію, та не зуміли впоратися з наслідками бурхливого розвитку. Кращого ринку годі й шукати.
А це був дивовижний світ. Надто подіяв він на Торговця, який, хоч і знав доти про гігантські розміри планети, все ж, коли до неї лишалося менше як дві світлові секунди, прошепотів, стоячи біля стереоекрана: «Неймовірно!»
— Є й більші світи, — кинув Дослідник, якому не личило так легко піддаватися емоціям.
— Населені?
— Гм, ні.
— Ну, а твоя планета, якщо її вкинути он у той великий океан, справді ж потоне?
Дослідник посміхнувся. Це був камінчик у його город: його рідна планета в сузір’ї Волопаса — менша від більшості планет.
— Та, мабуть, ні.
А Торговець розвивав свою думку далі:
— І розміри тутешніх мешканців пропорційні розмірам планети?
Було видно, що таке припущення вже менше йому сподобалось.
— Разів у десять більші від нас.
— Ти певний у їхній доброзичливості?
— Важко сказати. Дружба між різними расами — річ ефемерна. Небезпечними я їх не вважаю. Ми вже зустрічали раси, яким після ядерного конфлікту не вдалося втримати економіку на довоєнному рівні. Наслідки тобі відомі: самозаглиблення, відокремленість, поступовий занепад і чимраз більша лагідність.