Шрифт:
Василь Бережний
Юнак з моря
Цього лiта погода на Чорноморському узбережжi видалась нестiйка. В бахрому прохолодних дощiв лише зрiдка вплiталась золота нитка сонячного дня, та й то пiд вечiр тускнiла, окутуючись мжичкою. Вiдпочиваючi занудилися б зовсiм, коли б не всесвiтнiй чемпiонат з футболу в Аргентiнi - можна було цiлими вечорами сидiти бiля телевiзора, з неослабною увагою стежачи за грою смаглявих бразiльцiв чи моторних iталiйцiв.
А сьогоднi з самiсiнького ранку ревiв ревун: море вкуталося туманом, i це провiщало тепло. I справдi, сонце почало розганяти молочну iмлу, i перед очима вiдпочиваючих сяйнула така манлива морська блакить, що не
Розiславши килимка посеред пляжу, заскочила в кабiнку для переодягання i через хвилину вийшла в купальнику- ще стрункiша i привабливiша.
З кожною хвилиною небо яснiшало, над прибережними садами i заростями пливли бiлястi пасма туману i швидко танули у високостi. А темнi цятки рибальських човнiв у сонячнiй млi запливли, здається, на самiсiньке небо. Поступово пляж повнився людьми, гамором, хтось уже ввiмкнув транзистора. Неля взяла книжку, але, навiть не розгорнувши, поклала на колiна. Хiба ж у такiй обстановцi можна зосередитись? Проте настрiй був радiсний, дiвчинi здавалось, що все - i золоту перлину сонця, i нiжну блакить неба, з якого зникали останнi клаптi туману, i хитливу синяву моря - природа створила для неї, на втiху їй. Можливо, i отой плавець - i коли вiн устиг так далеко забратися?
– прямує до неї. Ось уже видно помахи його рук, вiн то з'являється, то зникає помiж хвиль. Вода ще не прогрiлась, не бiльше п'ятнадцяти градусiв, а вiн, бач, не боїться застудитись, певне, загартований. Цiкаво, що воно за один...
– Сонце вже обцiловує вас!
– Вiталiй Покльований кинув свiй надутий матрац лiворуч од неї.
– А я й не зоглядiвся, де подiлася наша пасочка... Ех, не взяв камери...
Неля неохоче вiдiрвала погляд вiд плавця i подивилася на Вiталiя. Обличчя його скидалося на комiчну маску: широкий рот розтягнувся до вух, гудзички очей поблискували мiж рiденькими вiями весело i задиристо, мовляв, погляньте, я ж - симпатичний. Неля мимоволi посмiхнулася, i це пiдбадьорило молодого чоловiка.
– А ще казала "Несмiх"; он як ви гарно усмiхаєтесь! Якщо так засмiєтеся в об'єктив - побiжу за камерою. Ви фотогенiчна, я зроблю вас кiнозiркою, хочете? Неля Несмiх - у головнiй ролi мого фiльму, га? Звучить?
– Облиште, - дiвчина змахнула рукою, - не вийде з мене артистки.
– Чому? Якщо я... Ну, гаразд, залишимо це питання поки що вiдкритим. Тут у мене є дещо цiкаве для вас
Розташувавшись, Покльований дiстав з паки газет кiлька зiм'ятих аркушiв друкованого на машинцi тексту. Мабуть, цi аркушики побували не в одних руках, бо нижнi куточки позагиналися, багато рядкiв затерто пальцями.
– Це лекцiя про Неопiзнанi Лiтаючi Об'єкти - скорочено - НЛО, упiвголоса сказав Вiталiй, - спецiально випросив для вас. Я вже вам говорив, що прибульцi...
Неля загадково усмiхнулась:
– Пригадала: бачила я ваших iнопланетян!
– Та що ви?! Де?
– Вiталiй уп'явся в дiвчину очицями-гудзиками.
– У трамваї, в тролейбусi - їх зразу помiтно: штовхаються, наступають на ноги.
Вираз обличчя Покльованого був такий кумедний, що Неля пирхнула зi смiху.
– Ну, от, я думав, справдi, а вона знову iронiзує... Прочитайте ось, що каже вчений.
Неля,
– Читайте, читайте, Нелю, - Покльований, мабуть, помiтив, що вона поглядає вдалину, - нарештi ви переконаєтесь, що iнопланетяни вже давно спостерiгають нашу Землю. Це факт. Я навiть фотографiї бачив - i їхнiх космiчних кораблiв, i їх самих...
Неля зауважила, що прiзвище лектора - Ажажа - так само читається i з кiнця. Покльований розтягнув свої губи i не то в жарт, не то серйозно сказав:
– Я теж помiтив. Може, вiн сам прибулець... А що, хiба це не можливо?
Правду кажучи, Нелi не дуже хотiлося читати, але несподiвано лекцiя не просто зацiкавила, а заiнтригувала її. Скiльки сталося загадкових подiй, а вона нiчого не чула!
Бiля Тегерана опустився на землю великий лiтаючий диск, уряд Iрану звернувся iз запитом до Москви i Вашiнгтона, чи це не випробування нових апаратiв? I СРСР i Сполученi Штати вiдповiли; нi. Були пiднятi в повiтря iранськi винищувачi, та нав'язати контакт не вдалося: непроханi гостi вiдлетiли з такою швидкiстю, про яку й не мрiють земнi авiатори. А на тому мiсцi, де сидiла "тарiлка", залишилась якась їдка зеленкувата слизь, i тепер там нiщо не росте.
В Iталiї подiбний апарат опустився на полi, з нього вийшли величезнi (по два метри i бiльше) iнопланетяни, i коли iталiйка пiднесла їм букет квiтiв, один з них усмiхнувся - отже, в них теж є емоцiї.
Десь бiля Петрозаводська подiбний апарат опустився в озеро, а коли здiйнявся, то вирвав величезний шмат берега.
У Бразiлiї космiчний корабель iнопланетян зазнав аварiї i розбився. З якого металу вiн був збудований - досi не визначили.
Аварiя чужопланетного корабля сталася i в Сполучених Штатах, десь у пустельнiй частинi Калiфорнiї. Тут корабель лишився цiлий, вiйськове вiдомство сховало його в пiдземному ангарi, а мертвий екiпаж вмiщено у морозильники...
Неля аж здригнулася, нiби вiдчувши холод. Пiдвела голову - з води виходив той завзятий плавець, що наважився купатись у таку негоду, i, здається, мав приємнiсть вiд холодної купелi. Оце справжнiй мужчина!
Незнайомець наближався неквапною ходою, Неля зняла окуляри i дивилася на нього з-пiд примружених вiй - це було так ефектно! Та юнак чомусь не помiчав її i, певно, пройшов би мимо, коли б Неля, переборовши нiяковiсть, не обiзвалась:
– Ну, як вода?
Краєчком ока помiтила: Вiталiй невдоволено зморщився, та це її зовсiм не обходило. На пляжi незнайомi заговорюють i знайомляться без нiяких церемонiй. Тим бiльше...
– Вода?
– юнак оглянувся на море.
– Нiчого, мокра.
Через кiлька хвилин вони вже розмовляли, як давнi знайомi. Щось у цьому серйозному хлопцевi iмпонувало Нелi. Може, швидка реакцiя? Чи стриманий, навiть суворий вираз обличчя? Була в ньому якась вабляча сила, що одразу змусила дiвоче серце забитися частiше, викликала рум'янець, блиск в очах.
Неля поцiкавилася, чи вiн чув про НЛО. Чув i читав не тiльки оцю лекцiю, а й друкованi матерiали, зокрема в польському журналi "Пшекруй", в iталiйських i французьких виданнях.
– Невже все це правда?
– вигукнула Неля.
– I в очах у неї засвiтився острах.
– Мене дивує, що вони вiдвiдують Землю ще з бiблiйних часiв - ось тут сказано: електричними розрядами лiтаюча "тарiлка" розбила мур, що захищав Тiр, вiйсько Олександра Македонського ринулось в тi проломи i здобуло мiсто, - так от, двi з половиною тисячi рокiв, а в контакт не вступили!