З життя будинку
Шрифт:
— Напад кашлю, — мовив голова ревізкому. — Про це свідчить її постава. Вона мертва.
І щоб переконати всіх, підійшов до скарлюченої постаті, шарпнув її рукою за плече.
Постать захиталася і раптом перекинулась горілиць суцільною закляклою масою. І ту ж мить по скрипі почувся частий брязкіт, немов упав на неї струмок металевого зерна.
—
— Та дивіться, в неї золото в роті! — гукнув несамовито двірник Вася. — Вона гроші їла, падлюка!
Охнувши від дива, цікаві наполягли вперед.
— Стороннім усім вийти, — різко наказав міліціонер. — Понятих прошу лишиться для складання протоколу.
Ще за день кілька голова ЖК остаточно обговорив з головою ревізкому план пробиття капітальної стіни, щоб улаштувати їдальню в двох звільнених кімнатах.
— Буду форсувати справу, — сказав він наприкінці. — Завтра почнемо, через тиждень їдальня функціонуватиме. На столиках квіти поставимо і гучномовець заведем не простий — динамик! А зараз хочу показати вам цікаві документи про вашу підшефну. Ви ж тоді за понятого не схотіли лишитись.
— Засідання мав у тресті, не було часу.
— Так, так. А шкода, багато виявлено повчального. Передусім її листування, тобто її листи, чи вірніш — заяви й доповіді різним контрреволюціонерам, найбільш Ніколаю Ніколаєвичу. На адресу вона їх, видно, не посилала, писала для власної втіхи й складала в комоді. Цілий пакунок, усе по-французькому, олівцем, у міліції насилу переклали. Я взяв собі копію тільки ось цієї пропозиції.
І дав голові ревізкому невеличкий аркушик, до стояло: «Після звільнення Росії, в ім'я найвищої справедливості і щоб виконати волю народну, пропоную...» Далі йшов докладно опрацьований проект кошмарних тортур і кар видатним представникам партії, переліченим від нумера першого до двадцятого.
— Ви зверніть увагу на нумер двадцятий, — казав голова ЖК.
— Це про мене — аж незручно якось мені серед наших великих вождів. «Начальника будинку, де я
— Хвора маячня, — ніяково промовив голова ревізкому, вертаючи папірця.
— Це, мовляв, політичний бік справи, — провадив голова ЖК. — А ось економічний. Список речей, знайдених у комоді, скрині й у купі під лахміттям.
Голова ревізкому глянув у середину списку: «Мануфактура. Оксамиту 10 м. Шовку золеного 4 м. Шовку синього 6 м. Сукна жіночого сірого 3 1/2 м. Шерсті в карту 8 м. Полотна білого три шматки 10, 5 і 13 м. Ситцю... Мусліну... Маркізету... Продукти. Цукру грудкового в п'ятифунтових пачках 10 шт. Цукру піскового чотири торбини, разом 21 кіло. Борошна пшеничного... Пшона... Крупи різної... Цукерок... Різні речі. Мила туалетного 43 шматки. Мила прального 13 шматків. Одеколону й пахощів різних 18 пляшок. Пудри... Крему... Сірників... Спирту денатурованого... Вина... Горілки...»
— Неймовірна річ, — пробубонів голова ревізкому.
– А ось копія акта про розтин тіла. Теж цікаво. Ви бачите: «у шлунку виявлено дев'ять золотих монет по п'ять карбованців. Смерть сталася від задушення при ковтанні дальших монет, виявлених зовнішнім оглядом у роті». Виходить, п'ятірки вона поковтала, вони маленькі, а десятками вже подавилася, бо в торбинці коло неї зостались самі десятки аж на 520 карбованців. Тепер зрозуміло, чого вона так злякалась переселення — боялась, щоб люди її скарбів не побачили при цій нагоді. Так вона надумала золото поковтати, а потім будинок підпалити, бо коло неї знайдено літровку з бензиною і сірники напоготові. Ця літровка навіть перекинулась і бензина розлилася, коли ви шарпнули трупа, але ніхто не зауважив, золотом зацікавились.
— Та це просто божевільна! — скрикнув голова ревізкому.
— Можливо. Але класове божевільна.
КІНЕЦЬ