За двома зайцями
Шрифт:
Баси підходять до них і просять під ручку.
Проня (до Голохвостого). Ах, не говоріть мінє такого, бо я как огонь зашарєюсь…
Голохвостий. Што ж дєлать, моя дорогая нєвєста, пуколько, когда ето свєтовоє дєло; да у меня просто сердце не видержить етой проволочки, єй-богу, может луснуть! Когда б поскоріше уже еті царамонії.
Проня. Да ужасть как долго! Я позову родите-лів зараз. (Іде до пекарні). жде велика чапля мані.
ВИХІД XII
Ті
Гості. З неділею святою будьте здорові ї з чесним весіллям! Дай боже щастя сьому домові!
Міщанки. А де ж хазяї? Не видко…
Другі. Ото, певно, жених з квіткою.
Міщанки. Тайу куце ж убрався!
Другі. А нічого, з себе гарний!
Міщанки. Тільки худий, нічого й в руках подержати!
Голохвостий упада коло подруг.
ВИХІД XIII
Т і ж і старі Сірки, за ними Проня й Химка.
Сірко йде попереду, за ним Явдокія Пилипівна з хлібом з сіллю, Проня, похнюпивши очі; за нею у дверях становиться Химка.
Прокіп Свиридович (до Голохвостого, обнімаючи). От тепер ви вже наш: тепер нас ніхто не розлучить! Будьте ж щасливі в новій жизні!
Голохвостий цілує руку Явдокії Пилипівні.
Явдокія Пилипівна. Дай боже вам усякого щастя й здоров'я! Любіть мою дочку: одна тільки й є!
Прокіп Свиридович (бере Проню). От передаю вам їх з рук на руки, любіть і жалуйте! (Цілує Проню). Пошли вам боже всякого благополучія; а ви нас, дочко, у щасті не забувайте і вибачайте вже, що ми прості!
Явдокія Пилипівна (цілує Проню і плаче). Ніхто не знає, одна мати знає, як тяжко видавати заміж одним одну дочку. Була, жила в хаті, а завтра ні до кого й слова буде промовити!
Проня. Мамо! Годі! Коли б уже швидче!
Міщанки (плачуть). Так, так! Справді!
Міщане. Не тепер, то в четвер, а все-таки дівчат не мине те лихо!
ПрокіпСвиридович. Не плач, стара: треба ж колись віддати.
Явдокія Пилипівна. Ох, тяжко ж мені з дочкою розстатись.
Голохвостий. Не баріть, папонько й мамонько, діла: в церквє поп дожидаєть!
Прокіп Свиридович. Пора, пора, стара!
Явдокія Пилипівна. Химко, давай швидче килимця! Поблагословимо зараз та й до церкви!
Голохвостий (до басів). Гукніть на хвайтона, щоб готові були! (Про себе). Винеси, господи!
Простилають килима. Старі сідають на стільці з хлібом з сіллю.
Молоді становляться
ВИХІД XIV
Ті ж і Секлита Лимариха, Устя, Марта і Меронія, а потім і Галя.
Секлита (за вікном). Пустіть, пустіть! Пропустіть Секлиту Лимариху!
Всі поторопіли.
Голохвостий (набік). Пропав я!
П р о н я. Тітка? Разом
Сірко. Сестра?)
Степан (з-за вікна). 1-і! Тітка Секлита, ще поміша весіллю, треба сповістити жида.
Секлита (сліта несамовито). Стійте, не благословіть! Не благословіть, кажу!
Явдокія Пилипівна. Бог з тобою, сестро! Разом
Прокіп Свиридович. Господь з вами!
Секлита. Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!
Сірки. Сестро, опам'ятайся, чи ти при собі?!
П р о н я. Що це за шкандаль! Якого жениха?
Секлита. Я при умі: Секлиту Лимариху не обійдете! Я за своє дитя встою, встою! Не пущу до вінця! Стійте, не підете! Не пущу, хоч лусну!
Марта. Не пускайте, кумо, не пускайте!
Прокіп Свиридович. Бога ради не кричіть: дивіться, скільки по вікнах людей!
Явдокія Пилипівна. Сестро! Секлито Пилиповно! Не роби сорому нам, прошу тебе! Чим же ми зинні?
Секлита (кричить). Не винні? Одбили жениха у моєї дитини? Я на всі Кожум'яки кричатиму: розбій, розбій!
П р о н я. Ой шкандаль! Шкандаль!
Коло вікон ціле стовпище, одне на одного лізе, ґвалт, крик: «Ой, не душіть!», «Пустіть хоч руку!», «Шибка, шибка!» Врешті верхня шибка луснула і брязнула на долівку.
Меронія, Марта, Устя то до вікон шепчуть усім, то до Секлити; вони дуже раді бешкету.
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Зачиняйте вікна, одгоньте людей!
Голохвостий. Що ж це, впустили якусь сама-шедшу!
Секлита. Я самашедша? Ти мене самашедшою зробив!
П р о н я. Вона п'яна! Залила очі та й лізе!
Явдокія Пилипівна. Голубко, сестро, не безчесть нас, не губи нашої Проні! Одна ж тільки! (Плаче).
Секлита. Сестро! В тебе дочка і в мене дочка! Нехай я буду й сяка й така, і проста, і ликом шита, а все-таки я мати своїй Галі! Не дам знущатись над моєю дитиною і запанілим поганцям! (До Голохвостого). Нащо ти дурив моє дитя, нащо топтав до неї стежку? Нащо залицявся, коли ти не думав її брати?