За межею світів. Джерело темряви

С. Белл

Такими їх застала Діана, мама Сіт, їй було боляче бачити дівчаток такими, вона сама ледве трималася, щоб не приєднатися до них, але важко зітхнувши, вона увійшла в кімнату, тримаючи у руках воду і заспокійливе.

– Випийте це, будь ласка, стане трохи легше.

Дівчата слухняно випили, і почали поступово занурюватися у глибокий сон. Потім настала повна темрява. Тая ще довго не могла зібратися з думками, поліцейські ще не раз приходили до них у будинок, і задавали питання, але нічого не пояснювали. Вона постійно прокручувала у голові цей день, стільки питань так і залишилися без відповідей. Вона не вірила, що це відбувалося з ними,

все було немов у страшному кошмарі, пробудження від якого так і не настало.

– Все в порядку?
–  Від спогадів того дня Таю пробудив стривожений голос подруги.

– Я, так, пробач, давай не будемо про це, я все ще не можу повірити, що її більше немає, я все ще чекаю дзвінка від неї, а коли чую, що відкривається вхідні двері, думаю, що мама повернулася додому. Але цього ніколи більше не станеться, всередині така порожнеча…

Подруга обняла її, вона не могла вгамувати цю біль, але могла підтримати її, вони вже через багато чого пройшли разом, і вона знала, що вони завжди будуть поруч, щоб не трапилося.

***

Таісса відправилася додому, він був порожній, брат ще не повернувся, і вона вирішила побродити по будинку, оглянути все, вона сама не знала, що хоче знайти, але щось підказувало їй, куди потрібно йти. Вона стояла у двері в кімнату, з великим трудом вона змусила себе ввійти всередину, кімната матері. Там все було, як і раніше, створювалося відчуття, що нічого не відбулося, немов вона просто поїхала по роботі як звичайно.

Її речі так і висіли у шафі, а деякі залишилися кинутими на стілець біля ліжка, на письмовому столі лежали книги, блокноти, один з яких був відкритий на останньому її запису, поруч лежала ручка. Вони підтримували чистоту в її кімнаті, але руки не піднімалися прибрати речі, тому після чергового прибирання, все поверталося на свої місця. Вони розуміли, що рано чи пізно настане той день, коли потрібно буде розібрати все це, і звільнити кімнату, але не зараз. Це місце нагадувало про неї, тут навіть досі відчувався легкий запах її улюблених духів.

Тая не змогла втриматися, вона повільно спустилася по стіні на підлогу, заливаючись сльозами. Прийшовши у себе, і трохи заспокоївшись, її погляд впав під ліжко, там стояла скриня, звичайна дерев'яна нічим не примітна, але вона чомусь дуже приваблювала, немов вабила до себе. «Дивно, я її раніше тут не помічала», подумала дівчина. Вона потягнулася за нею, і коли торкнулася кришки, немов блискавка пробігла між рукою і скринею, але вона цього не помітила. Взявши важку скриню у руки, вона побачила, що вона вся була у незрозумілих ієрогліфах.

Вона з трепетом відкрила скриню, там лежав лист і невелика скринька з ключем всередині. Взявши лист у руки, вона побачила такий знайомий, такий рідний почерк… Мама.

«Рідні мої, якщо ви читаєте цей лист, значить зі мною щось трапилось. Я тільки сподіваюся, що ви вже достатньо дорослі, я дуже хотіла, щоб у вас було нормальне дитинство, і я берегла його як могла. Мені буде важко пояснити вам, зрозуміти це ще важче, але ви повинні це прийняти.

Все в цьому світі не так, як здається. Всесвіт такий великий, і наш світ не один, існують інші світи, у деяких з них мені вдалося побувати. Тому що це моя доля, і ваша теж, це у вас в крові – ми варти, вартові межі світів. Ми стежимо за рівновагою, щоб виміри не перетиналися, і не заважали існувати один одному. Але є щось зловісне,

воно намагається підпорядкувати собі весь всесвіт, воно проникає в різні виміри і наводить там хаос, спотворюючи існуючу реальність.

Ми маємо деяку силу, магічну силу, яка допомагає нам у захисті вимірів, і вона закладена в генах, тому, ви теж нею володієте і рано чи пізно ви зіткнетеся зі злом, яке може вам нашкодити, і я хочу, щоб ви були готові.

Я знаю, як це все звучить, але вам доведеться мені повірити. В скриньці лежить ключ, який покаже вам, що все це правда. Можливо, ви вже відчули втручання в нашу реальність, і боюся це тільки початок. Будьте дуже обережні і знайдіть двері, які зможете відімкнути тільки ви, тим самим ключем, вони дуже близько до вас, варто тільки пошукати.

З любов'ю, мама. »

«Це схоже на злий жарт, - це все, що було у Таї у голові.
– Але почерк, це точно її, варто говорити про це братові? І ключ? А якщо… То, що відбулося вночі. Ні. Поки не варто нікому про це говорити.»

Вона взяла ключ, і повісила на ланцюжок на шию, сховавши під одягом, а лист склала і прибрала в чохол під телефон, щоб все було поряд, і ніхто інший не знайшов це.

***

Пізніше увечері Сіт прийшла до друзів додому, і вони сіли розповідати про минулі дні, дивилися фільми, пили пиво і їли піцу, все було так спокійно і буденно, що Тая навіть забула про всі неприємності.

Вони розійшлися по кімнатам, Сіт пішла в душ, поки Тая готувала ліжко до сну. Сіт вийшла з ванни з фразою:

– Дуже смішно. Навіщо ти це зробила?

– Що? Ти взагалі про що?

– Напис у ванній, розумно придумано, його не видно, поки дзеркало не запітніло.

Вона не встигла закінчити думку, Тая зблідла і бігом зірвалася у ванну, на дзеркалі красувалося всього одне слово «Допоможіть», але коли вона стояла у ванній з’явилися ще кілька слів «Воно наближається». В цю мить Сіт стояла поруч, і застигла від жаху. Обидві дівчини стояли там ще деякий час, не вронивши ні слова, поки у дзеркалі не постукали.

Вони вискочили з кімнати, прямуючи к Дену, але він як раз біг їм назустріч, по всьому будинку було чути стукіт з дзеркал.

Друзі з жахом вискочили з будинку, але куди йти? Вони просто опустилися прямо на галявину, дивлячись один на одного переляканим поглядом.

Першим тишу порушив Ден.

– І що це таке було? Як таке взагалі може бути?

– Здається, мені треба вам дещо показати, - тихо сказала Тая, потягнувшись до телефону, вона дістала лист, - я думала про те, варто його показувати чи ні, але після того, що було тільки що, - вона простягла лист братові.

– Де ти це взяла? – Він з недовірою дивився на сестру, передавши лист Сіт.

Це не те, що вона очікувала почути від брата, - У мами у кімнаті, під ліжком була скриня.

Вона не встигла закінчити, Ден перебив її, - Це почерк мами. Але те, що написано… Я не вірю, не можу.

– Я теж так подумала, коли прочитала його, але як ти поясниш те, що відбувається? Щось дивне відбувається у нашому житті постійно, у мене якесь незрозуміле відчуття від всього цього.

Повисла довга пауза, ніхто не знав, що говорити, навколо було дуже тихо, і першою заговорила Сіт.