Законсервована планета (на украинском языке)

Бердник Олесь Павлович

Тригуб скрикнув. Потiм глухо промовив:

– Це ж наша система...

Старий показав на кульку, третю вiд центра, навколо якої оберталась ще одна - менша. Це були Земля i Мiсяць. Валя ствердно кивнув головою:

– Так! Ми прилетiли звiдти!..

I знову все зникло. Стiни засяяли м'яким промiнням.

Старий про щось порадився з своїми товаришами. Потiм вийняв з шафи два прилади, подiбнi до шоломiв древнiх рицарiв. Один шолом надiв на голову Старий, другий подали Валерiю. Вiн покрутив його в руках.

– Доведеться

одягнути, - усмiхнувся Тригуб.
– Подивимось, що з того вийде!..

I одягнув шолом. Вiн м'яко охопив голову Валерiя... На очi впав темний екран. В ушах м'яко задзижчало. Валерiя охопило почуття чарiвної невагомостi. А з дивного незримого свiту, з повної тьми неслися стрункими рядами чiткi образи i шикувалися в свiдомостi послiдовними рядами. Що це?..

Через мить Тригуб збагнув, що йому передаються зоровi зображення думок, якi виникали в головi спiвбесiдника, з допомогою цього шолома. Образи ставали все яснiшими, з'єднувалися в комбiнацiях, якi породжували зв'язанi залiзною логiкою думки... I Валерiй все зрозумiв...

Старий передав:

– В недалекiй сусiднiй системi наша планета оберталася навколо центральної зiрки. Iснуючи мiльярди рокiв, ми добилися величезних успiхiв у вивченнi таємниць свiту, створили справедливе суспiльство для всiх жителiв...

– Але поволi почало погасати центральне свiтило. Вимирали тварини, зникали рослини... Ми поступово перейшли пiд землю, на протязi мiльйонiв рокiв створили грандiозну сiтку пiдземних мiст i оранжерей. Та таким життям ми не могли бути задоволеними...

– Кiлька десяткiв рокiв тому рада Вчених вирiшила перетворити планету в космольот ї перелетiти, користуючись могутнiм розпадом матерiї, до вашої системи! Ми вивчили, що найпридатнiшим мiсцем у вас є орбiта вашої планети, i вирiшили запустити свою планету по цiй же орбiтi, тiльки з iншого боку центрального свiтила... Це надзвичайно тяжке завдання, але ми його виконаємо!..

– Ми хочемо знати лише одне - чи згодиться населення вашої планети, щоб ми увiйшли у вашу систему!..

Рiй образiв зник. Старий напевне ждав вiдповiдi.

Тригуб сконцентрував думку i згадав подiї останнiх днiв. Вони пролiтали в його головi, мов осiннє листя. Та, очевидно, Старий все розумiв, бо вiн залишався спокiйним i непорушним...

Раптом Валя розгублено зупинив потiк думок... Вiн згадав, що в свiтовому просторi з божевiльною швидкiстю мчить назустрiч цiй планетi космiчний крейсер з страшним зарядом, який мусив розбити на шматки небесного гостя Але ж тепер в цьому немає потреби! Треба негайно телеграфувати на Землю!

Тригуб схопив Старого за руку, на хвилину зосередився, сконцентрував свої думки i викликав у свiдомостi картину:

...В темному просторi пливе планета... Назустрiч їй - ракета... Вони зустрiчаються, вибух... I планета розлiтається на безлiч осколкiв...

Старий через хвилю зрозумiв, що загрожує їхнiй планетi! Вiн передав таке:

– Ваш план був би правильним, якби наша планета

летiла наослiп! Заспокойте Землю i скажiть, що нiякої небезпеки нема! Ми летимо як брати!..

Валерiй зняв шолом. Старий перемовлявся з товаришами, очевидно, розповiдаючи про те, що взнав...

Тригуб хутко одягнув скафандр. Його вивели на саморушiйну дорогу. Старий i ще один з господарiв теж одягнули щось подiбне до скафандрiв з балонами для дихання. Стрiчка дороги здригнулася пiд ногами, попливла... Вона зупинилася тодi, коли Валерiй i два господарi опинилися в шлюзi. Шлюз закрився... Стало темно. Над головою вiдкрився отвiр, i майданчик, на якому вони стояли, миттю пiднявся нагору, туди, де Тригуб опускався в пiдземелля ранiше. Сяяло вдалинi холодне Сонце; на темному обрiї, на тлi зiрок вирiзьблювався силует зорельота.

Всi троє хутко рушили вниз. Через кiлька хвилин вони були бiля корабля i пiднялися по схiдцях до люка Господарi планети з незвичайною цiкавiстю i повагою розглядали велетенський апарат. Вони по своїй iсторiї знали, якої мужностi i смiливостi потрiбно, щоб летiти в свiтовий простiр - геть вiд рiдної планети...

Валерiй натиснув автоматичний замок. Дверi не вiдчинялися. Що трапилося? Де Вiкторiя? Чому герметично зачинений люк?..

Вiн поспiшно включив радiо, про яке зовсiм забув по дорозi, i промовив:

– Вiкторiя! Що з вами трапилося! Я жду вас бiля входу!

В ушах пролунало не то зiтхання, не то ридання. За люком щось загуркотiло, вiдкрився вхiд, i Вiкторiя, одягнена в незграбний скафандр, впала в обiйми Валерiя.

– Боже мiй, - плачучи, хлипала вона.
– Я думала, що ви загинули, i вже збиралася вилiтати!

– Бачте, яка ви,- пожартував Валерiй.-Мене не так легко поховати...

– А це що таке?
– здивовано вигукнула Вiкторiя, нарештi, побачивши господарiв планети, якi вийшли з-за спини Тригуба.

– Це розумнi iстоти, тутешнi люди! Ви все зрозумiєте! Я буду зараз говорити з Землею! Треба поспiшати - ракета з зарядом незабаром буде тут!..

Коли всi зайшли до каюти, Тригуб зняв шолом i включив радiо. Земля через десять хвилин вiдгукнулася.

– Алло!
– сказав Валерiй.
– Негайно зберiть засiдання Академiї. Необхiдно її рiшення!..

З Землi через п'ять хвилин сповiстили, що Всесвiтня Академiя якраз проводить засiдання, телевiзор включений, i Тригуб може починати. Валерiй включив телепередачу...

На Землi, в гiгантському залi Академiї, на телеекранi з'явилося чiтке зображення Тригуба, який стояв з вiдкритою головою, в скафандрi, бiля нього - Вiкторiя, а поряд - двi чудернацькi постатi незнайомих iстот...

Весь зал здивовано зашумiв. Що таке? Що за видiння?..

– Увага!
– почав Валерiй.- Я вам все з'ясую! Планета, на яку прилетiли ми, не загрожує Землi! Ця планета заселена розумними iстотами, подiбними до людей, якi живуть в пiдземних мiстах. Двох з них ви бачите на екранi!..