Жлобологія
Шрифт:
Ніде у світі питання державної ваги в культурі не виносяться на загальний розгляд. У нас же дійшло навіть до того, що трудящі були залучені у 1990-тих до дискусії щодо нового правопису. Були ідіоти, які правопис 20-х років називали правописом діаспори... Брехня. Так само, як те, що галичани до нього доклалися. В Радянському Союзі маститими мовознавцями були вихідці якраз із Центральної України, вони ж і творили словники і всю наукову термінологію. Понад те, Олена Курило, одна з найвизначніших мовознавців, — це білоруська єврейка, яку розстріляли в 1937-му як українську буржуазну націоналістку. А Каліснічєнка говорить, що українська мова — галицька відрижка.
Яскравий приклад жлобської культури — Михайло Поплавський. Це, напевне,
Ідіть поясніть американцеві таке поняття, як «батьківський поріг». Або «мамина світлиця».
Те, що відбувається з українською культурою (я маю на увазі людей, які при владі), це — трагедія. Але, думаю, не менша трагедія відбувається з випускницями інституту Поплавського. Цікаво простежити долю цих дівчат із провінції: чи всі вони стають путанами депутатськими, чи хтось із них працює за фахом.
Одне слово, жлобізм нас переміг на всіх фронтах. Але я оптиміст і вірю, що нове покоління витіснить цей жлобізм на марґінес.
Олекса Манн. «Мент в адідасовій шкурі», 2012 р.
Ґустав Водічка
Фото: Тетяна Деордієва
Ґустав Водічка(справжнє ім’я Юрій Топчій) — письменник, історик, громадський діяч. Народився 1961 р. в м. Києві. Після служби в армії працював на київських кіностудіях і в театральному інституті. Захистивши диплом у Київському університеті ім. Шевченка, працював у Раді у справах релігій при Кабінеті Міністрів України. Співпрацював з аналітичними центрами й різними періодичними виданнями. Обіймав посаду директора Інституту регіональної політики. Відомий як засновник унікального авторського курсу письменницької майстерності. Автор книг: «Родина дремлющих ангелов» (2006), «Записки наследника» (2008), театрального проекту «Капля вечности».
Цар жлобства
Слово «жлоб» я вперше почув у школі. Пригадую, розповідали, що «плохой пионер — жлоб, который не делится с товарищами семечками». Він же скнара, жадюга. Такий є поганим товаришем. Він тебе обдурюватиме з корисливою метою. Ось це і є жлоб.
Пізніше «жлоб» став синонімом неінтелігентної людини. Тобто інтелігент — це ніби антипод жлоба. Але уявіть собі, ось неінтелігентна старенька стоїть на порозі маленької хатини. Вона з простих, але коли інтелігент на неї дивиться, то опускає очі і не знає, куди подітися від сорому. Тому що відчуває себе жлобом. Бо жлоб у відповідному контексті набуває ознак категорії філософської.
Жлобство — це не просте народне поняття, а філософська категорія. Ще людей не було на світі, а жлобство вже було.
Кажуть, перший жлоб — це Великий Ангел, який стояв праворуч від Бога і мучився через одне питання: «Чому я Богові не начальник?» Тобто виявив незгоду з нормами природи. Цього було достатньо, щоб ангел перетворився на Сатану і став начальником вселенського жлобства.
Так виникає світ, якого Бог не створював...
І з’являється Сатана, або Вельзевул, що в перекладі означає «цар мух». А чому цар мух? Бо муха — це істота, яка не знає різниці між святинею і лайном. Вона сідає на лайно і на святиню чи не одночасно, але в будь-якому саду вона шукає гниль. Вона пов’язана зі смертю. Це не бджола, яка відшукує нектар, квіти і створює для нас ліки.
Жлобомір і «нравственность»
Я
Усі люди, навіть найбільш доброзичливі, навіть найбільш високоморальні, які живуть у цьому всесвіті, де ми зараз усі перебуваємо, є жлобами. Тому що ми живемо у всесвіті жлоба, де все належить йому, це його природа, його цінності, і — зважте на це — не лише матеріальні.
Що таке «нравственность»? Це винахід російських письменників. Це слово існує лише в російській мові. Будь-яка європейська мова ідентичного поняття не має, натомість там є поняття моральності.
Моральність і «нравственность» — різні речі. Христа розпинали люди високоморальні, але при цьому «безнравственные». Бо вони йшли проти істини.
Чи «нравственной» є людина, яка не краде лише через те, що це аморально і вона боїться бути викритою? Ця мораль існує для тих, хто підкоряється певним людським законам. А «нравственный» — це той, хто не краде, бо не може. Тому що він не здатен цього чинити. Ось у чому різниця. І тому у визначенні ступеню жлобства поняття «нравственный/безнравственный» допомагають, хоч я волів би для точності винайти такий прилад, як жлобомір. Проте якщо вимірювати кількість жлобства в людині, то чи більше його виявиться, чи менше, все одно — жлоб!
Стратегія виживання
Людина, народжуючись у цьому світі, — автоматично стає жлобом. Одразу. У віці немовляти. Як вважають церковники, немовлям дитина є до 7 років. І в цьому ранньому віці, коли маленька людина ще розвивається, — вона відкрита до світу. Та ми бачимо, що ця відкрита дитина — для самозахисту — може вже щось вкрасти, не дає свого відерця товаришу в пісочниці. Ця малеча готова за своє відерце побитися! Понад то, ця маленька людина вже заздрісна. І, зважаючи на ці речі, ми розуміємо, що дитина часто поводиться як маленький, але негідник, хоч і несвідомо. Чи може людина це перерости — то вже інше питання. Та йдеться про вроджені, інстинктивні, риси, які закладені в стратегію нашого виживання. Ось тому немовля чинить так, як воно чинить, — через стратегію виживання.
Бо ми не живемо тут. У цьому світі люди не живуть, вони в ньому виживають. Тому що виживання пов’язане зі смертю.
Ви намагаєтеся вижити, тобто зробити те, що насправді зробити неможливо: ви ж все одно помрете!
Усе крутиться навколо смерті.
Якби не було смерті, не було б процесу виживання. Якби людина була безсмертна, то ми б не хвилювалися. Всесвіт, з якого ми прийшли у світ, не має смерті. Там немає цього явища, відповідно, там і жлобства бути не може. Немає смерті — немає процесу виживання — немає рефлексів виживання, тож не потрібно заповнювати прогалини у власному житті — з допомогою машинерії чи поглинання ресурсів, узятих від природи і від інших людей, що нас оточують. Власне, це і є те, чим усі ми займаємося.
А чим ми займаємося? Ми пожираємо одне одного — бо маємо надію отримати безпеку і задоволення в процесі виживання. І щоб усіх цих благ було багато! Якщо на тебе попереду чекає смерть — візьми від життя якомога більше насолод! Але минає час, і всі насолоди, які ми пережили, забуваються. Ми не можемо їх повернути, як і момент, коли все відбувалося.
Істина логіки
Усі прекрасні жінки, яких чоловік колись пізнавав, якими б гарними не були, з плином часу забуваються і тьмяніють, постають у пам’яті ніби крізь туман. І все, що ми зжерли, випили, все, що побачили, десь існує в нашій свідомості, але вже не повернути колишньої гостроти відчуттів. Неможливо її повернути, — це вже те, чого не існує. Хоч у пам’яті воно є, але ми розуміємо, що насправді цього немає. Чому? Тому що це — минуле. Усе, що в минулому — його вже немає. Усього, що в майбутньому, — ще немає. А коли ж було теперішнє?