Жлобологія
Шрифт:
«А чи не зробити нам спільний проект на тему «жлобства»?» — запропонував я тоді Семесюкові.
«А чого б і не робити? Актуальна тема! Є з чим працювати...»
Жлоб-арт
— важко сказати, коли вперше в історії світового мистецтва прозвучало це словосполучення. «Жлоб-арт» нині вже є сталою мистецько-культурною парадигмою, цим терміном означують справжнє явище в українському та світовому мистецькому просторі. Варто тільки набрати жлоб-арт в інтернет-пошуковиках — і вони видають сотні тисяч посилань. Будемо вважати цей термін
А тоді, у травні 2008 року, коли сучасна Вікіпедія навіть слова «жлоб» не ідентифікувала, ми вже проводили першу «жлобську виставку» у тепер уже зліквідованій галереї «Арт-фокстрот» на самому початку Андріївського узвозу навпроти Андріївської церкви. Народу зібралася сила-силенна (Фотозвіт додається).
До проекту, який я «цнотливо» обізвав «Україна наша!», окрім Івана Семесюка, доєдналися Слава Шерешевський з натхненною серією експресивних картин на тему «рогулізму» і Сергій Коляда, що малював свої роботи кульковою ручкою у пенітенціарній естетиці ще задовго до того, як цей жанр під назвою «шансон-арт» зробив популярним Стас Волязловський.
Виставка мала величезний успіх у глядачів і привернула увагу ЗМІ. На ній Семесюк представив серію портретів діячів сучасного українського шоу-бізнесу у «жлоб-естетиці». Концепція була проста: жлоб — це продукт виховання масової, здебільшого «телевізійної» культури. Масова культура плекає жлоба, жлоб — плекає масову культуру. Словом, телезірки, які «живуть в телевізорі» нічим не гірші «жлоби», ніж ті, які на них дивляться. Я тоді теж «жив у телевізорі» (вів програму «Квадратний метр» на телеканалі «Інтер» і заробляв гроші, рекламуючи «Тайд»), тому «чистив свою карму», влаштовуючи подібні мистецькі виставки. Серед «тележлобів», оспіваних у згаданому вище проекті Семесюка, окрім мене, були ще Софія Ротару, Михайло Поплавський, творчий тандем Повалій-Ліхута, Сердючка, Білик, Лорак, Вакарчук, Кароль, Павлік, Могилевська, Бобул, Зібров, Брєжнєва... Ну і друг Леоніда Кучми — Ян Табачник. Усього 15 робіт, які ми після виставки презентували на тогорічному «Гогольфесті».
Каталог тоді теж видали абсолютно «жлобський», я б навіть сказав «жлобсько-міщанський», в естетиці дешевого глянцю з відверто провокативними наліпками цін на роботи, «типу» стьобом над «споживацькою лихоманкою», що охопила тодішнє українське суспільство (завдяки досить дешевим кредитним грошам Заходу). Але нашого «стьобу» не зрозуміли, а все прийняли за чисту монету, побачивши в «художниках-жлобістах» «реальних жлобів, які вирішили просто рубанути бабла на лохах, які купують «типу сучасне типу мистецтво».
І тоді я вкотре переконався, що кураторська діяльність — то дуже тонкий лід, по якому треба обережно переправляти думку і концепцію від власної голови до голови глядача (і потенційного колекціонера). Але це завдання потребувало нових навичок, сил, коштів, витримки та терпіння, яким я і запасся майже на весь рік, аж поки повномасштабний проект «Жлоб. Жлобство. Жлобізм» не було офіційно представлено широкому загалу за законами мистецького жанру.
«Жлоб. Жлобство. Жлобізм»
Офіційною датою народження проекту є 1 квітня 2009-го
«Жлоб. Жлобство. Жлобізм»
(текст офіційної промови)
Шановні пані та панове, художники і фотохудожники, літератори, журналісти, актори, телеведучі та діячі шоу-бізнесу, мистецтвознавці, куратори, митці!
Від імені Союзу Вольних Художників «Воля або Смерть» висловлюю Вам щиру подяку за те, що не знехтували нашим закликом стати учасниками Першої установчої конференції, присвяченої старту в Україні загальнонаціонального проекту «Жлоб. Жлобство. Жлобізм».
Ні для кого вже не є таємницею, що слова «жлоб» і «жлобство» мають українську етимологію. Безмежну кількість соціальних, побутових, культурних, а останнім часом політичних, економічних та екологічних явищ у сучасному житті України характеризують цим терміном, який й досі має «нелегальну ужиткову прописку», бо й сам феномен «жлобства» є своєрідною «терра інкоґніта», яка мусить бути дослідженою, структурованою і візуалізованою. Саме тому створення Всесвітньої енциклопедії жлобства під назвою «ЖЛОБОЛОГІЯ» є надметою нашого проекту.
Передбачаю запитання щодо доцільностіі культурологічного значення цього проекту, з того й розпочну.
Глобалізм та уніфікація, нищівний вплив масової культури на формування і виховання сучасного індивідуума, різні форми соціальної, професійної та інтелектуальної мімікрії, головною ціллю яких є підвищення коефіцієнта споживання, вже призвели до наслідків, які описав Хосе Ортега-і-Гассет у філософському трактаті «Бунт мас». Маса прийшла і диктує свої споживацькі закони (більшості). Проте людина творча, людина мисляча, повсякчас відчуваючи на собі цей тиск, має чинити мистецький опір, щоб і самому не перетворитися на «гомо-глобалікус», або, якщо хочете «гомо-жлобалікус».
До того ж, глибоко символічною є дата проведення Перших установчих зборів, а саме: 200-та річниця з дня народження великого українського письменника Миколи Гоголя. Отож, за аналогією з Гоголем, який казав: «я весь час намагаюся ухопити чорта за хвіст, щоб виставити його на посміховисько», так само хочемо зробити й ми. Провести асенізаційну роботу з візуалізації жлобства, зняти з нього шапку-невидимку, аби кожен, хто замислюється над цією проблемою, мав перед собою посібник, який би й унаочнював це явище.
Інакше кажучи, мусимо, як лікарі, передусім поставити правильний діагноз і відстежити перебіг хвороби, а потім розпочати процес лікування.
Ми хочемо надати термінові «жлобство» офіційну «прописку», окреслити крейдяне коло круг цього явища, щоб його вживання не мало емоційного чи огульного характеру, а набуло чіткої наукової ідентифікації і стало диференційованим.
Ми маркуємотой чи інший соціальний, побутовий, мистецький прояв жлобства і таким чином створимо демаркаційну смугу, прецедент для особистого вільного вибору кожного: по який бік від неї бути.